Родинні взаємини алтайських мов

Позірна самоочевидність алтайської прабатьківщини тюрків логічно привела до думки про генетичну спорідненість монгольських і тюркських мов, але факти які суперечать цій доктрині породили багаторічні суперечки фахівців. Відомі тюркологи, в першу чергу Н.Н. Поппе, С.А. Старостін, Й. Бенцинг (J. Benzing), Л. Лігеті (L. Ligeti) не сумнівались у генетичній спорідненості тюркських і монгольських мов, натомість К. Гренбех (K. Grǿnbech) і Дж. Р. Крюгер (J.R. Krueger) стверджували, що переконливих доказів цьому нема і це викликало запеклу критику прихильників традиційного погляду. На захист цих вчених виступив сер Дж. Клосон, який на основі аналізу найдавніших тюркських і монгольських текстів прийшов до висновку, що в них практично нема спільної лексикі, якщо не брати до уваги інтернаціональні слова, такі як kagan "верховний правитель" і teŋri "небо" (Clauson Gerard, 1956, 182). Надалі сер Джерард займався цим питанням більш детально і прийшов до наступного висновку:

Здавна ввжається, що тюркські, монгольські і тунгуські мови утворюють одну сім'ю (макросім'ю), зазвичай звану алтайською, і що всі вони походять від зниклої алтайської, або прото-алтайської прамови. Протягом декількох років я все більше і більше приходив до думки, що це помилка і те, що ці мови дали більшу частину словникового матеріалу в спільну, найкраще пояснюється не припущенням того, що вони успадкували його від спільного предка, але припущенням, що мав місце тривалий і складний процес обміну між цими мовами… Я абсолютно переконаний, що тюркські мови генетично не пов'язані ні з одною з них (Clauson Gerard, 2000, 21-22).

До слів сера Джерарда Клосона можна додати, що до алтайської родини долучають також японську і корейську мови. Використовуючи графоаналітичний метод, ми знайшли прабатьківщину тюрків у Закавказзі (див. Формування ностратичних мов) і потім встановили, що первинні тюркські мови формувалися в Східній Європі в епоху бронзи. У такому випадку монгольські мови можуть бути споріднені тюркським генетично тільки в тому випадку, якщо вони формувалися десь поблизу на прилеглій території. Спробуємо встановити чи це так.

Складена групою Сергія Старостіна велика база даних з алтайських мов (The Tower of Babel), представлена в Інтернеті у вигляді, який дозволяє застосувати до них графоаналітичний метод для визначення місць їх формування за графічною моделлю їх родинних відносин (див. Мал. 32).


Мал. 32. Графічна модель спорідненості алтайських мов і місце в ній тюркських.

 

Як бачимо, тюркські мови досить добре вписуються в побудовану модель, проте раніше їм вже було винесене одне з центральних місць в моделі спорідненості ностратичних мов, якій відповідає місцевість в Закавказзі. У такому випадку слід встановити, чи не належать інші алтайські мови до ностратичних. Для вирішення цього питання треба для графічної моделі алтайських мов знайти територію, на якій сформувалися їх прамови. У зв'язку з тим, що граф має всього лиш п'ять вузлів, його можна розмістити в різних місцях Європи та Азії. Щоб полегшити пошуки точного місця, доводиться спочатку побудувати моделі спорідненості монгольських і тунгусо-маньчжурських мов, число яких достатньо велике для більш впевненого розміщення їх на географічній карті в тих місцях, де можна припускати наявність етноформуючих ареалів.

 

Отримавши таку прив'язку, легше буде встановити місця формування інших алтайських мов. Для побудови графічної моделі тунгусо-маньчжурських мов була використана База даних, складена Анною Дибо. В базі для 2294 прото-тунгусо-маньчжурських коренів подані відповідники для одинадцяти таких мов: евенкійська, нанайська, маньчжурська, евенська, негідальська, ульча, ороцька, орочська, удеге, солонська і чжурдженська. Для усіх мов прийнято спільними 134 кореня, для яких були відповідники щонайменше у десяти мовах. Вони були вилучені при аналізу спорідненості тунгусо-маньчурських мов графоаналітичним методом. Для решти коренів була підрахована кількість спільних слів у кожній з пар цих мов. Дані приведені в таблиці нижче. Для зручності також подані дані про відстань між скупченнями точок окремих мов у сантиметрах, які були використані для побудови моделі спорідненості при коефіцієнті пропорційності 3500. У головній діагоналі таблиці подана загальна кількість слів кожної мови у базі даних. Слів солонської мови виявилося занадто мало для того, щоб надійно включити її у схему спорідненості, хоча її місце безумовно мало би бути на крайньому заході відповідно до кількості спільних слів з рештою тунгусо-маньчжурських мов. Про місце мертвої чжурдженської мови серед тунгусо-маньчжурських за даними таблиці говорити неможливо.

 

Кількість спільних ознак між окремими тунгусо-маньчжурськими мовами

 

  Евенк Нанай Маньч Евен Негид Ульча Орок Ороч Удеге Солон Чжур
Евенкський 1431 4,4 5,4 3,8 4,2 5,6 5,5 6,7 6,5 12,6 -
Нанайський 791 1218 5,4 5,8 4,8 5,9 5,2 6,0 6,2 15.8 -
Маньчурський 642 649 1064 7.3 7.1 7.1 8.0 9.0 8.9 20.1 -
Евенський 916 601 478 1063 5.1 7.3 6.7 8.4 8.1 14.8 -
Негідал. 838 726 492 684 1022 5.6 5.7 6.6 6.0 13.8 -
Ульча 623 638 492 478 621 936 5.6 6.7 7.5 17.9 -
Орокський 630 671 435 520 610 621 857 7.4 8.1 17.7 -
Орочський 519 585 388 415 529 523 470 721 7.6 19.1 -
Удеге 542 558 393 428 512 468 432 460 713 21.9  
Солонський 277 221 174 237 254 195 198 183 160 320  
Чжурджен 97 117 158 71 84 91 75 72 65 46 170

 За даними цієї таблиці була побудована графічна модель спорідненості тунгусо-маньчжурських мов (Див. Мал. 33).


Мал. 33.  Графічна модель спорідненості тунгусо-маньчжурських мов.

 

Вибір одного з двох можливих дзеркальних варіантів схеми та її орієнтацію визначили теперішні місця поселень носіїв маньчжурського і евенкского мов. Маньчжури, найчисленніший народ сім'ї, проживають тепер в Північно-Східному Китаї, тобто на південь від всіх інших споріднених народів. Другий за чисельністю народ, евенки, в даний час розселені на величезному просторі від Єнісею до Охотського моря з південною границею по Амуру і Ангарі. Їх невеликі поселення є також в Монголії та Китаї, але в цілому для їх міграції характерним є західний напрямок.

Розселення інших народів тунгусо-маньчжурської сім'ї здебільшого відповідає отриманій схемі. Цю відповідність можна знайти на мапі малих народів Хабаровського краю і острова Сахалін (див. нижче). Карта складена за даними різних джерел як про національний склад адміністративних одиниць краю, так і про місце розселення основної маси малих народів. Якщо не враховувати міграцій деяких народів з первинних місць поселення на досить великі відстані, то відповідність очевидна.


Ліворуч: Мапа сучасних місць поселень малих народів Хабаровського краю і острова Сахалін . На мапі великим шрифтом позначені основні місця поселень, меншим – спорадичні.

 Розглянемо докладніше. За євенкамі слідували предки сучасних евенів, основна маса яких проживає тепер в Центральному Сибіру, однак невелика їх частина залишилася поблизу своєї прабатьківщини. Стародавні носії солонської мови, ареал яких повинен був бути десь на заході загальної тунгусо-маньчжурської території, так і пішли в західному напрямку і тепер проживають в Монголії.

Схемі суперечать сучасні місця поселень удегейців, які тепер проживають на півдні Хабаровського краю, в той час як на схемі їх положення визначено на крайній півночі. Однак згідно зі схемою поблизу прабатьківщини зберегли свої поселення орочи, ульчі, негидальці, нанайці. У такому випадку треба припускати, що удєгейци мали рухатися на південь, минаючи поселення негидальцев і нанайцев. На Сахалін за логікою речей мали би переселитися орочи, але це зробили ороки, які в своєму русі повинні були проминути їх поселення.

Пошуки тунгусо-маньчурской прабатьківщини іншими лінгвістичними методами призводять до території, близької до тієї, яка була визначена графоаналітичним методом:

… лексика тунгусо-маньчжурських мов (назви деяких листяних дерев, лососевих риб, а також назви річок) дає підставу включати в зону пошуку тунгусо-маньчурской прабатьківщини (батьківщини мовних предків) басейн Середнього Амура (Певнов А.М. 2008, 67).

Однак локалізувати ареали формування окремих тугнусо-маньчжурських мов суто лінгвістичними методами неможливо.

Тепер перейдемо до побудови графічної моделі монгольських мов. Для цього була використана База даних, складена Олегом Мудраком. Він подав дані по наступних мовах: письмова монгольська, середньомонгольська, халха, бурятська, калмицька, ордосський, дунсянська, баоаньська, дагурська, шариюгурська, монгорська, могольска. База постійно поповнюється, тому виникла необхідність побудови нової графічної моделі спорідненості монгольських мов замість опублікованої раніше. Дані для письмової монгольської, середньомонгольської і могольскої не враховувалися зі зрозумілих причин. Дані були зведені в таблицю (див. нижче).

Кількість спільних ознак між окремими монгольськими мовами

 

  Халха Бурят Калмик Ордос Дагур Монгур Шариюг Дунсян Баоань
Халха 1540 - - - - - - - -
Бурят 1297 1319 - - - - - - -
Калм 1287 1297 1308 - - - - - -
Ордос 1051 942 964 1062 - - - - -
Дагур 561 538 531 486 585 - - - -
Монгор 472 435 430 402 301 492 - - -
Шариюг 329 317 318 306 253 202 342 - -
Дунсян 178 167 168 164 113 140 83 179 -
Баоань 119 112 114 90 82 92 61 67 121

 

Через недостатню кількість слів дунсянскої і баоаньської мов в базі даних включити їх в модель неможливо (див. Мал. 34.)

 

Мал. 34. Графічна модель спорідненості монгольських мов.

 

Досвід дослідження спорідненості мов різних сімей і груп графоаналітичним методом дозволяє стверджувати, що більша густина скупчень на графічної моделі часто відбиває не близькість розташування ареалів відповідних мов, а лише більшу кількість задокументовоних слів у цих мовах у порівнянні з іншими. Це враховувалося при пошуку відповідного місця для розміщення отриманої моделі на географічній карті. Беручи до уваги графічну модель спорідненості алтайських мов і знайдену територію тунгусо-маньчжурських, це місце було визначено в басейні правих приток Амура і прилеглих територіях (див. на Мал. 35). Гадані ареали формування дунсянської і баоаньської мов локалізовані виходячи із загальних міркувань (сучасні місця поселень і близькість до окремих монгольським мов).


Мал. 35. Ареали формування монгольських, тунгусо-маньчжурських, корейської та японської мов.

 

У відповідності до моделі спорідненості корейська мова, найбільш віддалена від решти алтайських, так і формувався на периферійній території, якою є Корейський півострів. Те, що корейці до цих пір проживають тут, є додатковим фактом на користь правильності розміщення наших схем.

Предки сучасних японців проживали в Примор'ї на території, добре обмеженій річками Уссурі і Амур, а також берегами Японського моря. Звідси вони переселилися на Японські острови або через Сахалін, або прямо по замерзлому морю. Окремі монгольські мови виділилися із загальної алтайської прамови в етноформуючих ареалах, утворених в основному притоками річки Сунгарі і правими притоками річки Амур.

Територія, заселена тюрками, мала знаходитися в Забайкаллі і на сході обмежуватися річкою Аргунь, за якою була вже область монгольських племен. Таким чином, ми можемо припустити, що коли на початку III тис. до н.е деякі тюркські племена залишили свою прабатьківщину в межиріччі Дніпра і Дону і рушили на схід, якась їх частина дійшла до Алтаю і далі. Тут вони зустрілися з населенням монголоїдного антропологічного типу, який говорив на невідомих нам діалектах монгольської мови. Аборигени підтримували своє існування за рахунок полювання, рибної ловлі і збиральництва, тобто знаходилися ще на досить низькому рівні суспільного розвитку. Дані археології свідчать, що «землеробські риси» в економіці Приамур'я починають виявлятися тільки в III-II тис. до н.е. (Бромлей Ю.В. 1986, 257), і розвиток землеробства можна пов'язувати саме з приходом сюди тюркських племен. До того часу мова аборигенів у відповідності з їх примітивним господарством була досить бідною і мало розвиненою, у той час як прибульці-тюрки стояли на більш високому рівні культурного розвитку і користувалися набагато більш розвиненими мовами. Наслідком цього було масове проникнення тюркської лексики і граматичних форм у мову найближчих сусідів – монголів і тунгусів, а від них і в мови більш східних етносів. Але був і зворотний процес проникнення місцевої лексики в тюркські мови, що пов'язано з особливостями природних умов цієї території, нових для тюрків. Найбільш тісно з носіями алтайських мов (які, однак, ніколи на Алтаї не були) повинні були контактувати в першу чергу якути, а далі тувинці, киргизи та хакаси, які займали на своїй історичній прабатьківщині східні ареали. Якути і тепер з усіх тюркських народів займають найбільш східні території. Немає сумніву, що відбулася інтенсивна метисація прибульців з місцевим населенням, в результаті якої тюрки набули яскраво виражені монголоїдні риси.

Генетична спорідненість тюркських мов з монгольськими і тунгусо-маньчжурськими нами було рішуче відкинута, і додаткові докази цього твердження наводяться окремо в розділі Полемика. Однак для зручності читачів ми коротко повторимо їх тут.

Основним доказом відсутності спорідненості тюркських мов з іншими алтайських полягає в тому, що формування окремих прамов, яких тепер відносять до алтайських, відбувалося в різних місцях. Прабатьківщина тюрків, визначена за допомогою графоаналітичного методу, знаходилась в Малій Азії, а не на Алтаї, як це прийнято вважати (див. розділ Формування ностратичних мов )

Спорідненості тюркських та монгольських мов суперечить відсутність достатньої кількості відповідностей між словами, які можуть вважатися найбільш древніми, з яких більша частина є також найчастіше вживаними. Вони складають основне лексичне ядро мов. Свого часу американський вчений Моріс Сводеш спробував скласти список цього лексичного ядра, яке повинно бути присутнім у всіх мовах і яке, на його думку, розпадається з втратою окремих слів з постійною швидкістю. У цей список Сводеш включив сто слів, але пізніше розширив його до двохсот (Сводеш Моррис. 1960-1, 1960-2). Якщо порівняти ці списки для реконструйованих прамонгольскої і пратюркскої мов, то виявиться, що в них майже немає нічого спільного, якщо не брати до уваги кількох займенників, що могли виникнути ще в у первісній людській прамові, позначення чоловіка, серця і трьох кольорів (чорний, жовтий і зелений / синій), явно запозичених з тюркськіх. Спеціалисти можуть додати до цих слів ще два-три, але все одно зі ста слів лексічного ядра це дуже мало, бо в будь-якій мові воно на розпадається так швидко.

Многие другие лингвистические факты также противоречат азиатскому происхождению тюрок, но им ищутся надуманые объяснения. Например, сэр Джерард Клосон, рассмотрев общетюркское название конопли kendir, писал: "Вряд ли было это растение эндемичным на прародине тюрок, вероятно, его название является заимствованым из индоевропейского (тохарского?) языка" (Clauson, Sir Gerard, 1972). Странная мысль при широком распространении этого слова в тюркских языках и его полном отсутствии в индоевропейских.

Джерард Клоусон приводит и другой интересный факт. Он считал, что лат. virga “ветка, прут” не имеет соответствий в других индоевропейских языках, но приводил тюркские – др.-тюрк. bergä “розги, прут, хлыст”, уйгур. berge “кнут”. Он писал:

Предполагается, что это заимствование из латинского virga ‘прут, палка’, принятое через посредство среднеперсидского, но не видно никаких следов этого слова в персидском, и теория необоснованна там же.


Ліворуч: Поширення homo sapiens.
1. Homo sapiens.
2. Неандерталець.
3. Ранні гомініди

 На карті видно, що басейн Амура був заселений сучасними людьми приблизно 20 тисяч років тому, тобто раніше, ніж носії сіно-тибетських мов проникли на територію Китаю. Це і пояснює той факт, що між сино-тибетськими мовами, з одного боку, і монгольськими і тунгусо-маньчжурськими, з іншого, немає генетичної спорідненості.

Шукати зв'язки останніх слід там, звідки вони прийшли, тобто з району Середземномор'я. Є певні подібності між мінойською і японською мовами у звуковій структурі, які вважаються дивними і тому припущення про спорідненість японців і давніх критян здається неймовірним через територіальну віддаленість і, очевидно, тому така можливість виключалися (Шеверошкин В.В., 1968, 310). Можливо, більш уважний розгляд структури тунгусо-маньчжурських і мінойської мов допоможе знайти істину.

Родинні взаємини сино-тибетських мов

До складу сино-тибетської сім'ї входить близько 300 мов, що відразу ставить під сумнів можливість їх дослідження графоаналітичним методом без попередньої класифікації методами суто лінгвістичними. Це завдання до цих пір остаточно не вирішене, однак у проекті «Вавилонська вежа» зі складу цих мов виділено сім, для яких складена етимологічна база даних в табличній формі. Таке представлення родинних зв'язків дозволило скласти графічну систему спорідненості. Всього в базу даних включено 2775 коренів для наступних мов: китайська, тибетська, бірманська, качинська, лушей, лепча та кіранті. При цьому 91 корінь можна вважати спільним для всіх цих мов, а 174 зустрічається тільки в одній з них. Всі вони були виключені зі списку, який був використаний для підрахунку кількості спільних слів у парах мов. Ці дані наведені в таблиці.

 

Таблиця 1. Кількість спільних слів між сино-тибетськими мовами

  китайська тибетська качинська бирман лушей кіранти лепча
китайська 1704            
тибетська 920 1393          
качинська 716 548 1262        
бирманська 736 621 595 1254      
лушей 546 445 440 240 1036    
кіранти 296 270 234 242 231 454  
лепча 264 253 222 106 209 94 425

 

В таблиці по діагоналі показана вся кількість слів кожної з мов, взятих до аналізу. Відразу видно, що вона для мов кіранті і лепча несумірно мала у порівнянні з іншими мовами. Причини цьому можуть бути різні. Можливо, ці мови недостатньо вивчені, але може бути предки їх носіїв проживали на досить великій відстані від решти сино-тибетців в оточенні іншомовного населення і втратили якусь частину давньої лексики. Можливі й інші причини, але так чи інакше, ці дві мови не вписуються в схему споріднення сино-тибетських мов, хоча, безумовно, вони генетично з ними пов'язані.


Побудована на отриманих даних графічна модель спорідненості сино-тібетських мов подана на рисунку ліворуч. Цей, а не дзеркальний варіант обраний тому, що він відповідає сучасним місцям поселень тибетців, китайців та бірманців. Як можна бачити, точки для кожної з мов розташовані досить компактно, що свідчить і про коректність лексичного матеріалу і про адекватність представлення системи спорідненості.

Передбачалося, що прабатьківщина сино-тибетців знаходилась десь у Центральній Азії або на Далекому Сході. Однак знайти тут місце на географічній карті, на яке можна б було накласти цю схему, не вдалося. Судячи з усього, такого місця в цій частині Азії немає взагалі.

Конфігурація схеми нагадує схему спорідненості ностратичних мов, і може бути їй аналогічна, якщо ареал будь-якоїсь з мов (лепча або кіранті) лежав нижче (південніше) ареалів бірманської та качинської мов. Підстави для такого припущення є, оскільки дослідження показали, що розташування місць поселення споріднених народів в певній мірі відповідає розташуванню їх прабатьківщини на момент формування їхніх мов.

В теперішньому часі носії мов лепча і кіранті проживають ближче до бірманців, ніж до китайців. Народ лепча є корінним народом штату Сіккім в Індії, який розташований між Непалом і Бутаном. Народ кіранті проживає в Непалі. Все це недалеко від Бірми, та й від Тибету теж. Отож, можна припускати, що схема спорідненості сино-тибетських мов з урахуванням мов лепча і кіранті могла мати вигляд, показаний вище. Подібність схеми споріднення сіно-тибетських та ностратичниих мов вражаюча. Відповідно, ми маємо підстави розмістити прабатьківщину сіно-тибетців також в районі трьох озер Ван, Севан і Урмія (Резайе) в Передній Азії (див. карту нижче)


Таким чином, тибетська мова сформувалася на Карському плоскогір'ї в долинах верхньої Кури і Чороха. Китайська – в долині Араксу біля озера Севан. Далі за течією Араксу була прабатьківщина народу лепча. Біля озера Ван формувався бірманська мова, а біля озера Урмія (Резайе) – качинська. Ареал у долині Великого Заба швидше за все заселяли предки народів лепча або кіранті, місця поселень яких могли бути десь у східній частині Малої Азії, якщо мати на увазі їх сучасні місця поселень і їх віддалену спорідненість з іншими сино-тибетськими мовами.

Ідея про прабатьківщину сино-тибетців в Західній Азії аж ніяк не нова. Французький учений Терьен де ла Купер'є (Terrien de la Couperie, 1845-1894), автор книги "Рання історія китайської цивілізації" знайшов добре виражену подібність між китайськими і ранніми аккадскими ієрогліфами. Крім того, він продемонстрував лексичні відповідності між китайською мовою і вавилонським діалектом аккадської, яким користувалися халдеї.

Й інші ознаки подібності, знайдені ним, дозвляють говорити про відповідність цивілізацій Китаю, Еламу і Халдеї. Ці відкриття лежать в основі його теорії про еламське походження предків китайців. Він знайшов багато топонімів, за якими можна простежити шлях якихось племен, що прийшли із Західної Азії в долину річки Жовтої. Ч.Дж. Болл (Charles James Ball, 1851 – 1924) розвинув і доповнив дослідження де ла Купер'є і спробував переконати науковий світ про західне походження китайської системи письма і про зв'язок між китайською і давньою аккадською мовами. Згодом з'явилося кілька теорій, які визначали прабатьківщину китайців в Вавілонії або навіть в Египті. Однак інші вчені, наприклад, Герберт А. Джайлз визначав теорію де ла Купер'є як нонсенс (Aylmer Charles, 1997, 25) і Е.Ґ. Паркер нічого не бачив спільного між китайською і аккадською або єгипетською формами письма (Williams E.T., 1918, 208)

E.T. Вільямс докладно розглядав теорію про прабатьківщину кітайців у Центральній чи Західній Азії разом з двома іншими в своїй статті "Витоки китайців", опублікованій в "Американському журналі антропології" в 1918 році. Він зазначив, що важко відокремити факти, наведені де ла Купер'є від його здогадок, але він був упевнений, що теорія де ла Купер'є "дозволяє дати досить задовільне пояснення вражаючої подібності між мовами стародавнього Китаю і шумерів і ще більш разючої схожості між ідеографічними символами цих двох народів" (Williams E.T., 1918: 207).

Антропологічні відмінності очевидно суперечать ідеї будь-якого зв'язку між китайцями і вавілонянами, але Л.В. Кінґ зазначив косо посаджені очі фігур в ранніх шумерських рельєфах.


Ліворуч: Статуя знатного шумера. Лагаш. Около 2500 г. до н.э..

 Статуя знатного Шумера, дійсно, демонструє дещо звужені очі чоловіка. Це може бути залишковою ознакою метисації європеоїдів з монголоидами. Те, що ця ознака виражена досить слабо, можна пояснити тим, що монголоїди залишили Шумер кілька тисячоліть тому.


Цілком очевидно, що шумери були семітами і E.T. Вільямс, як і інші вчені, вважав, що вони мали деякі туранський риси, і тому прийшов до такого висновку:

Таким чином, ми маємо факти, що різні китайські племена з'являються там, де зараз знаходиться зараз Китай, прийшовши з якоїсь області на північному заході цієї країни, і що шумери з'являються в долині Євфрату, прийшовши з якогось місця на північному сході Вавилон, що шумери були очевидно туранської раси і що їх мова і їхнє письмо разюче схожі на древні китайські і що значні зміни в кліматі Центральної Азії гнали в різні періоди чимале число жителів, які мігрували в різних напрямках.

В цілому не здається неймовірним те, що предки китайців предки і предки шумерів, можливо, були споріднені між собою і, можливо, мігрували з сусідніх регіонів, китайці на схід, а шумери на захід (Williams E.T., The origins of the Chinese: American Journal of Phisical Anthropology.1918, 211).

У наш час вчені, порівнюючи китайські та шумерські системи письма, більш звертають увагу на їх різницю, ніж на подібність і теорії про західноазійське походження китайців майже не мають прихильників. Очевидно загальне ставлення до цієї проблеми висловив Джон Дефренсіс, американський синолог:

… Мені здається, що, хоча деякі з принципів, що лежать в основі китайської писемності, насправді схожі на ти, що лежать в основі шумерського письма, по всій ймовірності, причиною цього є не те, що вони перебували під впливом одного або іншого. Відстані у просторі та часі, на відміну від шумеро-єгипетської та фінікійської-грецької ситуаціях .., перешкоджають такої гіпотези. Більш розумне пояснення в тому, що два народи незалежно один від одного придумали кілька аналогічних рішень для декількох подібних проблем ( DeFrancis John. 1989).

Однак ці відстані можуть бути коротші, якщо частина китайських предків залишилася на своїй прабатьківщині в Західній Азії після того, як більшість з них мігрувала на схід. Час перебування китайсько-тибетського населення на прабатьківщині слід віднести до верхнього палеоліту , тому що пізніше це місце було заселене носіями ностратичних мов, які прибули сюди з заходу, відтісняючи корінних жителів на схід і асимілюючи або знищуючи їх залишки. Сіно-тибетці переселилися до Центральної Азії, де вони стали творцями місцевих мезолітичних культур. До нинішніх місць свого проживання вони прибули вже в неоліті або принесли його з собою, оскільки ні в Китаї, ні Бірмі надійних слідів мезоліту не було знайдено. Неолітична культура Яншао в середній течії річки Хуанхе існувала в V- II тис. до н . е.


Праворуч:
Статуя бородатого жерця з Мохенджо-Даро.

 

Очевидно, люди монголоїдної раси залишалися в Центральній Азії аж до приходу сюди індоаріїв. Саме вони могли бути творцями цивілізацій бронзового віку, таких як Хараппська (центри — Ракхігархи, Мохенджо-Даро, Хараппа, Лотхал, Дхолавира в Пакістані та Індії) і Бактрийсько-Маргіанський археологічний комплекс (центри Гонур-депе, Намазга-Тепе і Алтин-Депе в Туркменістані). Харапська цивілізація існувала приблизно в роках 3300—1300 до н.е., а Бактрійсько-Маргіанська, виникнувши одночасно з Хараппською, припинила своє існування на пів тисячоліття раніше. Можна припускати, що їх занепад пов'язаний з прибуттям в Центральну Азію індоарійських племен. Наявність монголоїдних рис у скульптурних портретах, знайдених при розкопках пам'яток цих цивілізацій може свідчити, що люди монголоїдної раси після міграції із Передньої Азії знайшли місця для поселень в долині Інду та на берегах Мургабу, Амудар'ї та Сирдар'ї. Очевидно під тиском індоаріїв вони мусили мігрувати далі на схід.

 

 

Жіночі скульптурні портрети з пам'яток Бактрийсько-Маргіанського археологічного комплексу.
Фото з Вікіпедії.

Сино-тибетці належать до монголоїдної раси, до якої також належать індіанці Америки, народи монгольскоої і тунгусо-маньчжурської груп. Оскільки мови цих останніх не містять явних ознак спорідненості з сино-тибетськими, тобто вони були сформовані дуже далеко від поселень сино-тибетців, ми повинні припустити, що люди жовтої раси населяли велику територію Азії в часи, коли людська мова проходила тільки початковий етап свого формування.

Ми дотримуємося гіпотези моноцентризму, згідно з якою тип сучасної людини сформувався в Передній Азії та Середземномор'ї як результат змішання різних представників неандертальського типу. Типологічна неоднорідність людей різних рас в пізньому палеоліті була меншою, ніж тепер. (Щокін Георгій, 2002, 77). Інакше кажучи, різниця між прототипами людей європеоїдної і монголоїдної рас була незначна і проживали вони в однакових природних умовах Передньої Азії. Після того, як монголоїди мігрували по широких просторах Азії, їх первинні фенотипічні риси були розвинені різним чином під впливом природних умов різних місць проживання. В результаті їх відміна від людей білої раси зросла, але одночасно розвинулися два відмінних расових типи, які дали початок і сучасним монголоїдам, і американоїдам.

Anglo-Saxons in the fate of Genghis Khan.

While searching for ancient Anglo-Saxon place names in Europe, it was found that most of them is located in Eastern Europe and one clusters of them falls on the territory of the former Rostov-Suzdal principality and in the immediate vicinity (see the Google map below). This and other facts gave grounds to assume that in the middle of the 1st millennium AD Anglo-Saxons laid the foundations of Russian statehood. However, there was no mention in the annals about presence in the principality of the people which differed greatly in language from the rest of the population. Of course, the Anglo-Saxons were not in much number, they were only the ruling elite of the tribal alliance known in history under the name of Muroma. There, however, it is difficult to imagine that they disappeared without a trace among the local Finno-Ugrians and later arriving Slavs. Without making specific assumptions, but only continuing the search for Anglo-Saxon toponymy, I noticed that some place names have doublets in Siberia and the Far East. After expanding the search area beyond the Urals, it turned out that this is not an accident, but a certain regularity. Discovered new Anglo-Saxon place names stretched as a narrow strip from the Urals to Lake Baikal. The reasons that caused the Anglo-Saxons to leave their habitats can only be assumed, since the beginning of their movement beyond the Urals and further to the east is unknown.