Мовні і культурні контакти населення Східної Європи

 

Добре відомо, що запозичення є важливим джерелом інформації про культурны відношення між народами на різних етапах історії. Коли ми звернемося до передісторії, запозичені слова та інші «запозичені» елементи збыльшують своє значення як свідчення передісторії народу і його контактів з іншими народами. Такі лінгвістичні дані часто є найкращим наявним доказом, особливо якщо вони можуть бути співвіднесені з археологічними свідченнями. Для деяких областей і періодів, це єдине джерело інформації. З цієї причини вони вимагають і заслуговують того, щоб підходити до них на систематичній основі (Andersen Henning. 2001, 1).

Зведена таблиця лексичних відповідностей між індоєвропейськими, фінно-угорськими та тюркськими мовами і визначені ареали поселень носіїв окремих мов дозволяють порівнювалися чисті бінарні відповідності між індоєвропейськими і фінно-угорськими, індоєвропейськими і тюркськими та між фінно-угорськими і тюркськими мовами. Такі відповідності допомагають вивченню культурних зв'язків населення Східної Європи в часи енеоліту і бронзи. Особливо релевантний матеріал може дати вивчення більш тісних взаємозв’язків саме тих мов різних мовних сімей, ареали яких межують між собою, тобто ірансько-вепські та ірансько-мордовські, вірменсько-тюркські, зокрема, вірменсько-огузькі (гагаузькі), марійсько-тюркські та угорсько-тюркські і т. д.


В даному викладі, за рідкісними винятками, не ставиться метою етимологізація відповідностей і встановлення мови-джерела запозичення. Це може бути наступним кроком досліджень вузькими спеціалістами. При пошуку відповідників не виключалася можливість того, що давні мовні зв'язки могли бути зыпсовані пізнішими запозиченнями і інтрузіями, як це має місце, наприклад, в разі германських і фінно-балтійських мов. Слід також зазначити, що при складанні таблиць відчувався брак лексичного матеріалу для деяких мов в зв'язку з відсутністю або недоступністю для автора повних словників. Особливо важливим в цьому плані є повнота лексики вепської мови.

 

Як можна бачити на мапі вгорі, розміщення ареалу весі на загальній фінно-угорській території визначає важливість вепської мови для характеристики ірансько-фінсько-угорських мовних взаємин, і у вепській мові мало би бути значно більша кількість відповідників іранським словам, ніж вона зазначена в таблиці 7, поданій ничже. Тим не менше, є дуже цікаві приклади сепаратних зв’язків вепської з іранською. Звичайно, "сепаратність", як завжди, умовна, бо ніколи нема певності в тому, що не знайдеться якогось відповідника ще і в інших мовах. Більшість вепських слів – це запозичення з іранської, але в ті давні часи при відсутності чіткої мовної детермінації через відчутну подібність мов навіть різних мовних груп контакти між сусідніми племенами були приблизно однаковими без огляду на приналежність мови сусідів, і нові слова поширювалися з однаковою швидкістю в усіх напрямках з місця їх виникнення, якщо в них була дійсна потреба. Тому ті давні запозичення підлягають тому самому закону розподілу, що і слова близькоспоріднених мов, хоча їх і не можна вважати ізоглосами в повному розумінні через фонетичні особливості мов різних груп. Тим не менше коректніше все-таки говорити не про запозичення, а про іншомовне походження окремих слів. В більш пізні часи з ростом етнічної самосвідомості і більшого розходженню мов у своєму розвитку на шляху поширення нових слів вже виникали додаткові бар’єри.

Таблиця 7. Вепсько-іранські лексичні взаємини

 

Вепська мова Іранські мови
azrag – острога ос. arc, курд. erş – спис, тал. ox – стріла.
čopak – спритний пушт., гіл. čabuk, перс. čabok – спритний.
hobdä – товкти в ступі курд. heweng, тал. həwəng, гіл. hawang, пушт. hawanga – ступа.
kanz – родина, kund – громада, колектив численні відповідності в ір.- kand-kant-gund і т. п – село, місто.
kezr – колесо gerd – поширений корінь в словах зі значенням "крутити", "шия" і т. п.
kötkšta – різати худобу курд. kotek, перс. kotäk гіл. kutək – удар
l’öda – бити тадж. latma – удар, шугн. – lat – вдаритись, курд. lîdan – бити
opak – страшний гил. bеk, курд. bak, тадж. bok – страх
rusked – червоний перс. räxš тал. rəš ягн. raxš та ін. – червоний
t’üukta – крапати курд. tika, гіл. tikkə – крапля і ще кілька подібних ір. слів зі значенням "шматок"
toh’ – береста курд. tûz, перс. tus; тадж. tús – береза

 

Ірансько-мордовські мовні зв’язки більш відомі, ніж ірансько-вепські, хоча і розглядаються звичайно в рамках зв’язків фінно-угорських мов з індоіранськими, навіть інколи подаються тільки індійсько-мордовські або індійсько-угорські паралелі без іранських відповідників, і це створює враження однакового становища д.-індійської і д.-іранської мов відносно фінно-угорських. Такий підхід є наслідком того, що сучасні фахівці, знаходяться у полоні старих поглядів і висновків, сформованих ще в 19-му столітті на підставі перших загальних досліджень і неслушних концепцій, коли вважалося самоочевидним існування індоіранської спільноти. Ось типовий приклад такого розгляду : "Контакт і навіть етнічне перемішання індоіранців з фінно-уграми продовжувалося в лісостеповій зоні Східної Європи впродовж всього часу" (Harmatta J., 1981, 79). Однак, при сепаратному розгляді індійсько-фінно-угорських та ірано-фінно-угорських мовних зв’язків майже завжди при наявності відповідника, скажімо, мордовському слову в індійській, його також можна знайти і в іранській, і це зрозуміло, бо ареал іранських мов був ближче до ареалу мордовської, ніж ареал індійської.

Отже, приведемо для прикладу тільки деякі маловідомі ірансько-мордовські відповідники : мок., ер. кев "камінь" – курд. çew "гравій, пісок"; морд. паця "крило" – перс. bazu "рука", ос. bazyr "крило", пушт. bâzu "рука, курд. bazik "крило"; морд. кичкор "кривий" – тал., гіл. kəj, перс. käj, ягн. kaja "кривий"; морд. пенч "ложка" – курд. penc "кисть руки", тал. penjə "лапа", пушт. panja "лапа"; морд. пона "вовна" – язг. pon "перо", шугн. pum "пух", морд. торхтав "мутний" гіл. tarik, пушт. tārik, тал. toik "темний".

Підрахунки лексичних відповідностей окремих фінно-угорських мов із спільнотюркським лексичним фондом дали такі результати : марійська мова – 55 відповідностей, угорська – 41, удмуртська – 32, мордовська – 29, хантийська – 22, комі – 21, естонська – 21, фінська – 17, вепська – 14, мансійська – 14. Крім того, в марійській і угорській мовах є дуже велика кількість ізольованих лексичних паралелей з окремими тюркськими мовами, є вони також і в мордовській та удмуртській мовах. Більша частина з них була запозичена з татарської, чуваської та інших тюркських мов в більш пізні і навіть відносно недавні історичні часи (Деак Шандор, 1961). Наводити приклади численних фінсько-угорсько-тюркських відповідностей нема сенсу, бо відокремити давні і пізніші запозичення в більшості випадків майже неможливо. Однак можливі вазаємозв’язки угорської та якутської мов не можна пояснити пізнішими запозиченнями, бо в історичні часи предки угорців та якутів ніколи між собою не контактували. Більше того – за існуючими тепер уявами про етногенез угорців та якутів – вони взагалі ніколи контактувати і не могли. Якщо ж предки угорців та якутів, дійсно, як це показано на карті, заселяли сусідні ареали, то в їх мовах мали би лишитися якісь сліди взаємних контактів і їх можна знайти. Особливо переконливими можуть бути сепаратні угорсько-якутські паралелі без відповідностей в інших мовах. Цікаву відповідність за даними А. Рона-Таша, наводить М. Ердаль – угорський вираз "кінь кольору sar" повторює якут. ās в тому самому значенні (в якутській мові початкове s інколи зникає) и при тому вважає необхідним підкреслити географічну віддаленість цих мов (Эрдаль Марсель, 2005, 130). Іншими прикладами можуть бути такі: угор. örök "вічний" – якут. örgö dieri "довго", угор. hiúz "рись" – якут. üüs "т.с". В етимологічному словнику угорської мови (Zaicz Gábor, 2006) слово hiúz позначене як "Ismeretlen eredetű", тобто невідомого походження, але подаються інші угорсько-якутські паралелі: угор. homok "пісок" – якут. qumax "т. с.", відмінне від спільнотюркського qum наявністю суфікса, угор. hattyú "лебідь" – якут. kütän "чапля". Цьому слову в останньому значенні є відповідники в узбецькій, киргизькій, казахський, а у значенні "лебідь" – хантийській і мансійській. Ареали усіх цих мов дуже близькі один до одного. Звичайно, мають бути знайдені і інші угорсько-якутські відповідності.

Взагалі довший час деякі лінгвісти відносили угорську мову до тюркських, настільки багато мають вони спільних рис:

Тісне сусідство фінно-угорської та тюркської областей підтверджується також і відомими спільними тюрксько-фінно-угорськими граматичними особливостями, такими як, наприклад, гармонія голосних, відсутність граматичних родів, вираження присвійності особовими закінченнями, обставинних відносин – післялогами замість прийменників і т. д. (Деак Шандор, 1961)

Кількість індоєвропейсько-тюркських відповідностей у вірменській, грецькій, германській, балтійській, індійській і іранській мовах приблизно однакова і лежить в межах двох десятків слів. Тюркські слова в слов’янських мовах є пізнішого походження (Menges Karl H., 1990, 117). У вірменській мові э більше, ніж два десятки ізольованих відповідників тюркським кореням, якась частина слів могла бути запозиченою вже в історичні часи або з турецької, або з азербайджанської мов, однак серед них є і такі, котрі своїм звуковим складом свідчать про дуже давнє запозичення. В першу чергу це вірм. antař "ліс", котрому точно відповідає гаг. andyz "гай". Питання про взаємні переходи r і s, z в тюркських мовах, відомий як феномен ротацизму-зетацизму, дуже складний (див. Гипотетичний ностратичний звук RZ), але ці перетворення мали місце ще в доісторичний час. Гр. Ачарян у свому етимологічному словнику не розглядає можливості його тюркського походження, вважаючи, що воно походить від індоєвропейського кореня der-, що означає “дерево”, і наводить йому паралель у санскриті – vanatara (Acharrjan Hr. 1971). Однак питання про походження слова в даному випадку не має великого значення, важливою є наявність вірмено-гагаузької паралелі. Гагаузьке слово відповідники в деяких тюркських мовах має, але вони віддаленого значення, тому вказана паралель може свідчити про давні вірменсько-гагаузькі (огузькі) контакти, коли носії відповідних давніх прамов заселяли сусідні ареали на лівому березі Дніпра. Границя між ними проходила або по Пслу, або по Сулі. По Пслу йде границя між степом і лісостепом, тому, можливо, саме ця річка відділяла скотарів огузів від мисливців вірменів. Ті давні контакти підтверджує ще ізольована пара : вірм. gjul "село" – гаг. küü "т.с.", а також вірм. gor "ягня", котре може походити від пош. тюрк. gozy/kuzy "т.с.", а також деякі інші паралелі. Але є ще цікава відповідність, котра безперечно пов’язує разом зразу три області – тюркську, фінно-угорську і індоєвропейську. У вірменській мові є слово kamur, в грецькій γαφρυα і в марійській кувар, котрі всі мають однакове значення "міст", а в мові мокша подібне копорь означає "спина". Усі вони походять від давнього тюркського слова *kobur/köbür (?), котре тепер існує в усіх тюркських мовах (крім, можливо, хакаської) і має форми köpür, küper, kövür і т. д. Про те, що слово було запозичене саме з пратюркської, говорить не тільки широка поширеність цього слова в тюркських мовах, але і той факт, що крім слова для означення моста тюрки мали спільні слова для назв інших гідротехнічних споруд та плавзасобів : bög "гребля", gemi "човен", kürek "весло". Річки в тюркській області відносно невеликі, тому тюркам було легше використовувати їх в різних цілях раніше своїх сусідів, і вони, очевидно, почали це робити раніше них, про що і свідчать наведені приклади. Сер Джерард Клоусон припускає походження тюркського слова від кореня köp- «пінитися, кипіти», що абсолютно не переконливо. Подібні слова є в індоєвропейських мовах і мають значення «козел» (лат. caper, кельт. caer, gabor та ін.) Очевидно, і в тюркських, і індоєвропейських словах міститься ще ностратичних корінь (саме із значенням «козел»), але в тюркських мовах слово отримало семантичну трансформацію до значення «міст», з якім воно і було запозичене у вірменську та грецьку мови. Пізніше в деяких германських мовах з'явилися слова із значенням, близьким до значення «міст», але вони вже були запозичені з латинської (гол. keper, нім. Käpfer та ін).

Всі наведені вище приклади добре вписуються в рамки давніх, досі непояснених, вірменсько-тюркських зв’язків, про котрі, для прикладу, говорить, посилаючись на спостереження Бодуена де Куртене, Бірнбаум :

Вірменська мова долучається до аріоєвропейської гілки мов, і дійсно, багатьма своїми сторонами вона до неї належить, але разом з тим за деякими деталями її сторін і взагалі за деякими основними особливостями її необхідно поставити поруч з мовами, якщо не з тюрко-татарськими або урало-алтайськими, то принаймні з мовами, дуже близькими до цих останніх. Так, наприклад, у відмінюванні відбиття світу зовнішнього, фізичного, просторового стається більшою частиною на татарський спосіб (відмінки Locativus, Ablativus, Instrumentalis), відбиття ж стосунків суспільних є продовженням форм аріоєвропейських (Genetivus, Dativus, Accusativus)… Особливий, певний суфікс множини, очевидно, запозичений, якщо не з татарської, то в усякому разі і не з аріоєвропейського джерела (Бирнбаум Х., 1993, 13-14).

З огляду на розташування ареалу формування вірменської мови в тісному сусідстві з тюркської областю (Бірнбаум вживає замість "тюркський" прийнятий на Заході термін "тюрко-татарський" чи просто "татарський" – В. С.), можна добре зрозуміти причину стародавніх вірменсько-тюркських зв'язків. Тюркські впливи поширювалися, очевидно, не тільки на сусідні ареали, а навіть і далі, аж до поселень давніх італіків і навіть греків. Ареал формування італійського мови знаходився на досить невеликій відстані від тюркської області на правому березі Дніпра, тому неетимологізованим на індоєвропейській основі латинським словам можна знайти лексичні паралелі в тюркських мовах. До тюрксько-італійських лексичним паралелей іноді є відповідності і в грецькій мові. Про тюркські впливи на грецьку свідчать і інші факти. У грецькій мові є суфікси наближення і видалення (-de і -θen), які виконують ту ж функцію, що й подібні тюркські післялоги -da, -de і -dan, -den, що застосовуються при утворенні локатива з відповіддю на питання де?, куди?, звідки? Сепаратних грецько-тюркських лексичних зв'язків досить мало і це зрозуміло, бо грецький ареал був відокремлений від тюркської території ареалом вірменської мови, яка мала бути посередником між грецьким і тюркськими мовами. Однак пізніше, як ми побачимо далі, далися взнаки грецько-булгарських мовних контактів.

Більш повно сліди лексичних з'вязків індоєвропйських і тюркських мов розглядаються окремо на цьому ж сайті.

Взагалі ж, у порівнянні з індоєвропейськими та фінно-угорськими мовами серед спільнотюркських слів ми знаходимо значно більшу кількість слів зі значеннями, які свідчать про більш високий рівень культури і суспільних відносин тюрків. Матеріальних свідчень тюркської культури збереглося дуже мало через недовговічність використовуваної сировини – повсті, шкіри, дерева і хутра, але особливості тюркських мов дозвляють нам давити культурі тюрків належну оцінку. Зокрема, про існування серед тюрків розвиненого рільництва і, особливо, тваринництва говорять такі спільні для тюрків слова: ajgyr "жеребець", akja "гроші" (первісне значення, очевидно, "вартість", "ціна"), alma "яблуко", altyn "золото", arpa "ячмінь", at "кінь", bajtal "кобила", balta "сокира", beg "пан", boz "шило", bosaga "поріг", bцg "гребля", buga "бугай", buzagy "теля", geči "коза", gemi "човен", dary "просо", demir "залізо", ejer "сідло", inek "корова", it "пес", jaby "кінь", jaj "лук", jаl "грива", jelin "вим’я", jigit "вершник", jorga "інохідь", kazan "котел", kamčy "батіг", kiš "іржати", kömür "вугілля", köpür "міст", kul "раб", kürek "весло", mal "худоба", öj "хата", teker "колесо", tojnak "копито", ujan "вуздечка", üzenni "стремено" і т. д. Можливо, якась частина з цих слів, але дуже незначна, набула подальшого поширення серед усіх тюрків у більш пізніші часи, але в індоєвропейських і фінно-угорських мовах переважна більшість слів подібного значення поширена в двох-трьох мовах, і це говорить і про більш низький загальний культурний рівень індоєвропейців і фінно-угрів тих часів і про нерівномірність розвитку їх різних етнічних розгалужень. Пояснення цьому може бути в географічних особливостях тюркської області, де існували не тільки більш сприятливі умови для розвитку рільництва і тваринництва, але і можливості для більш тісних контактів із давніми землеробськими культурами Закавказзя і Передньої Азії.

Навчаючись у них веденню сільського господарства, тюрки передавали свій досвід культивації рослин далі на північний захід і північний схід. Про це свідчать деякі лексичні дані, бо поширення культурних рослин здебільшого супроводжувалося запозиченням їх назв. Так, від сп. тюрк. arpa "ячмінь" походить грецьке αλφι і алб. el’p "т.с." Сер Джерард Клоусон припускає, що тюркське слово може бути запозиченим з індоєвропейських (Clauson Gerard, Sir, 1972). Така точка зору пов’язана з уявою про алтайську прабатьківщину тюрків і про те, що вони ніби не могли займатися рільництвом раніше індоєвропейців. Слово arpa як назва ячменю широко поширене в тюркських мовах і від них також було запозичене деякими финно-угорскими (угор. árpa «ячмінь», мар. ärva “полова”). В індоєвропейських мовах воно зустрічається лише в грецькій та албанській.. Найближчі фінно-угорські сусіди тюрок запозичили у них разом з просом і його назву: сп. тюрк. dary "просо" – венг. dara "крупа", мар. тар "просо". Але тюркське слово саме, очевидно, походить від груз. keri "ячмінь", (абх. a-k’ar). Крім проса фінно-угри запозичили від тюрків овес і цибулю. Поширеним тюркським sulu/sula/suly "овес" (від груз svili "жито") відповідають мар. šülö "овес", морд. суро "просо", хант. sola "овес". Тюркським sogan/sugan "цибуля" відповідають угор. hagyma, удм. сугон, мар. шоган, комі сугонь "цибуля". Ці запозичення незаперечні, але вважати, що час запозичення відноситься до першої появи тюрків у Європі, означає визнати культурну відсталість фінно-угров, які ніби не знали рільництва до кінця першого тисячоліття н.е. Мовні контакти не були однобічними. Наприклад, слова для позначення жита в деяких кавказьких мовах запозичені не з грузинської, а з тюркських (дарг. susul, агул. sul, лезг. sil, арч. solx та ін.). Так само з тюркських запозичене чеч. sula "овес". Фінно-угорське слово на означення горобини (морд. пизел, комі пелысь, удм. палезь, мар. пызле), помінявши значення, увійшло в індоєвропейські – гр. φασηλοσ „квасоля”, алб. bizele "горох". Є подібні слова в татарській і башкірській, але вони, очевидно, запозичені з фінно-угорських.

Індоєвропейські та фінно-угорські назви коня запозичені в різній формі з тюркських мов, де спільнотюркський корінь представлений як jaby, jabytaq, javdaq "кінь" або "кінь без сідла" (туркм. jaby, чув. юпах, узб. javdaq і т. д .) У західно-фінських мовах від тюркського jaby походять вепс. hebo, ест. hobune, фін. hepo "кінь". Іншим прикладом може бути також мар. чомо "лоша". Покорни виводить індоєвропейські назви коня від і.-є. *ekuos (А. Pokorny J., 1949-1959). Проте, беручи до уваги гр. ιπποσ, вірм. ji(р), кельт. ebol, можна цілком обґрунтовано стверджувати, що ці назви коня, так само як лат. juba "грива", безпосередньо запозичені з тюркських. З іншого боку, наявність сибілянтів або гутуральних в коренях слів для назви коня в інших і.-є. мовах (лат. equu, літ. ašwa, ір. asp, тох. yakwe) змушують припускати можливість різних шляхів проникнення тюркської першооснови всіх цих слів в індоєвропейське середовище.

Вже на той час існувала міжплемінна обмінна торгівля (див. розділ Начерк розвитку торгівлі у Східній Європі у передісторичні часи). У цьому немає нічого дивного – у тасманійцев і австралійців, які довше за інші народи зберегли особливості способу життя епохи первісно-общинного ладу, обмінна торгівля існувала (Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. 1986, 20). М. Товкайло в своїй роботі пише:

… розташування пізньонеолітичних поселень може свідчити також і про можливі способи застосування місцевими громадами контролю за природними переправами, отже, за шляхами для пересування і міжплемінного обміну, що давало їм певні переваги в соціальному розвитку і можливість розширення своїх впливів (Товкайло М.Т., 1998, 14).

Без сумніву першим продуктом обміну стала кухонна сіль, оскільки її поклади знаходилися далеко не скрізь, а в неоліті зі зростанням ролі рослинній їжі в раціоні людини потреба в ній різко зросла. Іншими предметами обміну серед іншого були худоба, в'ялена та солона риба, знаряддя праці і ремісничі вироби. Про це свідчить існування в тюркських мовах західних ареалів і в мові сусідніх з ними народів слів з різними значеннями, котрі може об’єднувати тільки загальне значення "товар, предмет обміну". Власне, цим словом і є товар, котре у вірменській мові має форму tavar і означає "вівця", "стадо овець", в тюркських мовах йому відповідають : кум. tuuar "стадо", тур. tavar "майно", "худоба", балкар., кр.-тат. tu’ar "т.с.", чув. тăвар "сіль", тавăр "повертати борг", "мститися", "відповідати", "вивертати" та ін. При цьому дуже показовим є чуваські слова. Предки чувашів, булгари, заселяли ареал впритул до затоки Сиваш, де з давніх-давен існував соляний промисел. Отже для булгарів сіль була основним предметом експорту і тому набула значення "товар". Друге чуваське слово семантично і фонетично стоїть дещо далі. Але в принципі спочатку воно могло означати "відплачувати", "компенсувати" що за семантикою наближене до значення "ціна", яке могло розвинутися із значення "товар обміну". В багатьох іранських мовах є слово tabar/ teber/tevir "сокира", натомість у фінно-угорських слова цього кореня мають значення "тканина" (саам. тавяр, мар. тувыр, хант. tàgar). Очевидно, всі вони є того самого походження, бо і знаряддя праці, так само як і продукти виробництва були предметом торгівлі. Сюди слід також віднести слов. туръ, лат. taurus та гр. ταυρο σ "бик", хоча авторитетні спеціалісти (Фасмер, Вальде і Гофман, Менгес) їх до цього ряду не відносять. І, нарешті, до цього гнізда можна віднести германські слова неясного походження зі значенням "дорогий" (нім. teuer, анг. dear, гол. duur).

Культурні впливи тюрків поширювалися головним чином на фінно-угорську область, і ширше, на Лівобережжя Дніпра. Крім сільськогосподарської термінології фінно-угри і індоєвропейці запозичали у тюрків назви деяких господарських предметів, зброї : сп. тюрк. balta (стара форма збережена в чуваськім пурта) "сокира" відповідають угор. bárd "т.с." (balta пізніше запозичення), комі, удм. пурт "ніж", д. інд. parasu, тох. peret (осет. færæt "сокира", певно, запозичене з тох.), язг. parus "сокира", гр. παλτο "спис, дротик", лат. bardicium "спис, топірець", нім. Barte "топірець", д. сакс. barda; cп. тюрк. damar "жила" трансформувалося в інших мовах в слова із значенням "тетива", "стріла", "спис" і т. д., д. інд. tomara "спис, дротик", хант. tamar "тупа стріла" (на білку, щоб не псувати шкурку), вепс. tomar "стріла", осет. tomar "cпрямовувати" (від "стріла" – Абаєв), можливо, гр. τομοσ "гострий"; сп. тюрк. čana (є і груз. čana) "сани", čanah "челюсть" відповідають саам. soann, ест. saan, манс. sun, угор. szán, осет. dzonyg’ "сани", вірм. sahnak. Останнє слово Менгес вважає спільним для цілої північної частини ностратичної області (Менгес К.Г. 1979, 205). Тюркських запозичень тих часів в індоєвропейській мові з галузі землеробства дуже мало, а з галузі тваринництва майже нема зовсім. Правда, і в фінно-угорських мовах запозичення більше стосуються рільництва, ніж тваринництва. Для прикладу можна привести хіба тільки пош. тюрк. ökuz/öguz/öküz (праформа *ökör) – угор. ökör „бик”. Звідси можна зробити два висновки. По-перше, ще до переселення в Східну Європу індоєвропейці, тюрки і фінно-угри були вже, дійсно, знайомі з основними видами домашніх тварин, а, по-друге, індоєвропейці на відміну від фінно-угрів мали ще інше джерело культурних впливів крім тюркської області.

Про можливість існування такого джерела говорять, для прикладу, індоєвропейські і тюркські назви яблука як плода культивованих рослини, для порівняння яких є підстави. Спільнотюркське alma "яблуко" запозичене в угорську мову в тій самій формі, в удмуртській йому відповідає улма, марійській олма, а в мокша марь і в ерзя умарь. В інших фінно-угорських мовах назви яблука і яблуні мають інші корені. Точно так само немає для них загальної назви і в індоєвропейських мовах. Найбільш близькою наведеним словам є праформа *abel (звідси нім. Apfel, укр. яблуко, лит. abuolis, лат. топонім Abella, кельт. avallo, aval). Греки називали яблуко μηλον і яблуню μηλεα, албанською яблуко – mollе, латинською mаlus "яблуня", а хетське назва – šamalu. Сюди ж може бути віднесене санс. ambla "кислий". Якщо порівняти всі ці слова, то можна прийти до висновку, що всі індоєвропейські слова могли бути спільного походження, якби вихідною формою була *amlu, як вважають Гамкрелідзе та Іванов і долучають до слів цього кореня також хетське šamalu (Гамкрелідзе Т. В., Іванов В. В., 1984, 639). При подобі і.є. праформи тюркським словам вони допускають спільне походження індоєвропейської та тюркської назв яблука і яблуні, хоча хетське слово виглядає запозиченим з арабського samar "плід".

Вважається, що найближчий до Східної Європи ареал первісного поширення яблуні знаходиться на Кавказі і в Передній Азії, тому є дивним, що безперечно спільна назва яблука є тільки в тюркських мовах. Очевидно, все-таки на прабатьківщині ностратичних народів яблуні на той час не росли, а район їх розповсюдження обмежувався територією Ірану. Тому дуже ймовірно, що назва яблука і яблуні була запозичена в тюркські та індоєвропейські мови в той час, коли цей плід був принесений в Східну Європу більш пізніми прибульцями з Малої Азії або Кавказу, коли культивація плодових рослин набула поширення. При цьому і в тюркські, і в індоєвропейські мови назва яблуні і яблука була запозичена із спільного джерела, тобто з мови, носії якої жили десь недалеко від областей тюрків та індоєвропейців (удмуртське, марійське і угорське слова запозичені з тюркських, а мордовські – з невідомої індоєвропейської). Єдиним місцем, однаково близьким для цих двох областей, є Правобережжя Дніпра, територія поширення в V – III тис. до н.е. трипільської культури. Якщо припустити, що вихідною формою для тюркських та индоєвропейських слів була не *amlu, а *hamal, близька до арабської назви яблука, то тоді трипільці могли мати семітські корені. Це питання буде розглядатися окремо в розділі " Етнічність трипільців".

Як ми бачимо, відомий російський тюрколог Л.Н. Гумільов був абсолютно правий, коли, відзначаючи високий культурний рівень Тюркського каганата, припускав "стародавні традиції та глибокі коріння" степових культур. При цьому він більше, ніж матеріальною культурою, дивувався складним формам буття і соціальних інститутів тюрків (ель, удільно-лествичного система, ієрархія чинів, військова дисципліна, дипломатія) та існуванням "чітко відпрацьованого світогляду, який протиставляється ідеологічним система сусідніх країн" (Гумільов Л.М., 2003, 7). Тим не менш, ми повинні визнати, що в умовах степу тюрки не змогли закласти соціально-економічну базу під міцну державу, подібну тим, які в різний час мали сусідні народи – китайці, іранці, араби, слов'яни. Всі їхні державні утворення не відрізнялися довговічністю і руйнувалися в силу внутрішніх протиріч, нерідко особистісного характеру їх провідників.

Незважаючи на високий рівень своєї культури тюрки багато запозичили у своїх західних сусідів трипільців, про що йдеться в розділах "Назви металів у індоєвропейських та тюркських мовах " та " Начерк розвитку торгівлі в Східній Європі у передісторичні часи". У північних сусідів тюрки запозичили мало. Певно індоєвропейці першими в Східній Європі почали відгодовувати домашніх свиней, про що можуть свідчити дві спільноіндоєвропейські назви свині : *sus і *pork'os. Одну з них запозичили тюрки : чув. сысна, каз. шошка, хак. сосха, кирг. чочко, а фінно-угри – другу : фін. porsas, удм. парсь, комі порсь, мансі пурысь, всі – "свиня". У тюрків для означення свині нема спільного слова, в деяких мовах є слово іншого кореня : гаг., аз. донуз, кум. тонгуз, запозичене з іншого джерела. При кочовому способі життя тюрки не могли широко відгодовувати свиней, яка не дуже надається для перекочовок, але цю домашню тварину вони знали і познайомилися з нею, очевидно, від індоєвропейців.

Є у вепській мові слово l’evaš "пиріг з начинкою" і у фінській leivos "тістечко". Ці слова дуже подібні за формою і за змістом до поширеного на Кавказі і Середній Азії слова lavaš "лаваш, особливий вид хлібу". В осетинській є lawyz "оладка" і lawasi "лаваш". Абаєв вважав ці слова запозиченими з тюркської (А. Абаев В.И., 1959-1989). Очевидно це справедливо тільки для lawasi, котре в тюркських саме є запозиченим з іранських, бо в тюркських мовах слів тюркського походження з початковим l майже нема. В курдській є lewaş "лаваш", в пушту – ravaš "хліб", в перській – lävaš іт.д. Є підстави вважати, що іранські і вепське слова мають германське походження. Німецьке Laib "паляниця", анг. loaf "т.с.", швед. (діал.) lev, гот. hlaifs походять від герм. *hlaibas. З цієї форми без сумніву могли розвинутися і похідні без початкового "h" – ір. *laibas – lavaš – вепс. l’evaš. В словнику Клюге (А. Kluge Friedrich, 1989) германське слово пов’язується з грецьким κλιβανοσ “піч”. Отже, на час, коли греки ще заселяли територію своєї прабатьківщини, вони вже навчилися пекти хліб, і цю майстерність у них запозичили германці разом із відповідним словом, котре далі поширилося по цілому регіону разом із технологією випікання хліба. До цього кореня відноситься лит. klaips, укр. хліб та інші слов’янські слова. Без сумніву, слов’яни запозичили слово для означення хліба в готів разом із багатьма іншими ще в ті давні часи, а не тоді, коли готи після довгих мандрів оселилися в Причорномор’ї. До спільного ірансько-германського лексичного фонду належать слова для назви сметани, вершкового масла : нім. Rahm, д. півн. rjúmi, д.анг. ream (з д.герм. *raugma) "сметана" – авест. raogna, пушт. rogan, ягн. rugin, курд. rûn, тал. rüên "масло". Є в німецькій мові слово Fenster "вікно", котре як і д. анг. fenester вважається запозиченим з латини, де є fenestra "т.с". Можливо, так воно і є, але цікаво, що подібні слова є в іранських та албанській мовах : курд. pencere, перс. pänj’äre, алб. penxhere "вікно".

Звичайно, по цілому регіоні поширювалися слова не тільки для означення якихось конкретних предметів, але і означення більш широких понять. Наприклад, англійському turf "дерен", "торф", шведському torva "дерен" відповідають алб. turbi "торф", перс. turb "т.с.", пушту tarma "болото". Абаєв поставив у цей ряд також осет. tärf "улоговина", лит. tаrpas "проміжок" і додав фрак. tarpo (очевидно з Tarpo-dizos) "болото" та тох. tarpo "т.с." Можливо, слов’янське *tarva "трава" теж походить звідси (Фасмер виводить його з *truti "вживати", "витрачати", яке семантично стоїть дещо далі). Було в цьому регіоні поширене слово tart/turt/turš із значенням "кислий", "гіркий". Ось приклади з різних мов : алб. tarthё, анг. tart, перс. torš, курд. tirş, тал. têlx, лтс. sùrs, осет. tyrty (барбарис) і т. д. Можна також прослідити розвиток семантики і поширення в цьому регіоні старого субстратного і.-є. кореня lard/lurd, представленого в лат. lаrdum "сало", вірм. leard "печінка", гр. larinos "жирний". Англійське lard "смалець" вважається запозиченим з латини, хоча може бути італьським субстратом, оскільки англосакси зайняли ареал італіків. Далі семантика слова від значення "жирний" розвинулася в бік "брудний". В цьому значенні ми знаходимо слово в шведській lort "бруд". З ареалів германських мов слово з цим значенням поширилося на схід в іранські ареали (перс. lert "осад", тал. lyrt "бруд") і, можливо, досягло фінно-угорської області, якщо ест. lorts "бруд" не запозичене із шведської.

В германських мовах існувало слово *gabūr "житель", "господар", яке збереглося в нім. Nachbar, анг. neighbour "сусіда" від *næhwa-gabūr дослівно "ближній житель" (А. Kluge Friedrich, 1989). Від цього слова походить група слів з іранських мов j’awar/ j’ewar "сусіда", з яких було запозичене морд. шабра "т.с." Безумовно, це мандрівне слово, присутнє також в інших мовах, шляхи поширення якого складні: рос. шабёр "сусіда", сябёр "сусіда", "товариш", блр. сябр "товариш", "брат" та інші слова подібного значення в сербській, словенській та українській мовах. Є також ціла група етнонімів типу сабиры, савиры, сувары та інших подібних, з якими Шафарик пов'язував ще й назву слов'янського племені сіверян. Вказані етноніми зустрічаються в різній формі за межами Європи, зокрема, в хантийській мові. так що не є виключеним, що сюди ж можна віднести також давній топонім Сибір. Однак походження цих етнонімів можна пов'язувати і з поширеним іранським suwar, sawor "вершник", на що вже вказував Н.І. Єгоров (Егоров Н.И., 1987, 16-27).

* * *

Немає сумніву, що культурні зв'язки населення Східної Європи не обмежувалися соціально-економічною сферою, а повинен був мати місце обмін досягненнями в художньо-творчій діяльності. Це тема для вузьких фахівців, але певний матеріал може дати лінгвістика. Наприклад, походження назви музичного інструменту бандура пов'язується з лат. pandura и гр. πανδουρα "кіфара" і її джерело шукають в Лідії. (Фасмер Макс 1964. Том 1, стор. 120). Очевидно не знайшли, тому що корены слова в мові давніх булгарів, про що свідчить чув. păntăr-păntăr – наслідування бренькіту, триньканню струн, păntărtat – 1. бренькати, бриніти, тринькати(про струнні інструменти), 2. тріщати, гуркотіти (про барабан) та інші подібні. Те, що чуваські слова мають більш загальне значення, означає, що струнний музичний інструмент індоєвропейцями (греками або / і італіками) був запозичений у булгар, а не навпаки. Одночасно ними було запозичене також булгарське слово, якому було надано конкретне значення музичного інструменту, однак, як називали його самі булгари, залишається невідомим. У народів Кавказу є для назви музичних інструментів слова подібні латинському pandura, але джерело їх запозичення, точно так само, як і слова бандура, визначити складно. У багатьох азійських і європейських народів поширені музичні інструменти зі схожою назвою – фр. tambourin (довгастий барабан), тат. dumbra "балабайка", крим.-тат. dambura "гітара", тур. tambura "гітара", казах. dombra (рід балабайки), монг. dombura. Вважається, що їх назви мають арабське походження (ар. tanbūr "струний музичний інструмент"). Однак чув. тĕмпĕр-тĕмпĕр "наслідування барабанного бою" тĕмпĕртет "гриміти, гуркотіти" (про барабан) змушують засумніватися в цьому, оскільки подоба слів păntăr і тĕмпĕр говорить про їх спільне, тюркське походження.

Як можна бачити, навіть в ті давні часи люди опріч турбот про забезпечення власного існування потребували розваг, але розважалися вони не тільки музикою, але і іграми, однією з яких була гра в м’яч. Про давність цього предмету для гри свідчить поширення однакової для нього назви на широкій території в ті часи, коли іранці ще жили у тісному контакті з германцями. Слово top/tob із значенням "м’яч" можна знайти в багатьох іранських і тюркських мовах, є воно також в мордовській, марійській, албанській та напевно, ще в інших мовах цього регіону (в удмуртській тöб "моток"). Значення цього слова в германських та чуваській мовах може пояснити нам навіть технологію виготовлення м’ячів. В д.-півн.германській toppr має значення "жмут волосся", в нім. Zopf того самого кореня – "жіноча коса", в чуваській мові є тăпка "жмут" при топ "м’яч". Отже м’ячі робили з волосся, вовни і, очевидно, обшивалися шкірою.

 

Сліди мовних контактів у лексиці тюркських та індоєвропейських мов

 

Якщо говорити про тюрксько-індоєвропейські лексичні відповідності, то багато в чому ця область мовознавства залишається все ще невивченою в достатній мірі. Результати досліджень, проведених графоаналітичним методом, дозволяють подивитися на взаємини індоєвропейських та тюркських мов в новому ракурсі. Пропонована тут робота є тільки першим кроком такого підходу і, безумовно, якась частина тюрксько-індоєвропейських відповідників, які тут приводяться є випадковою. Але автор вважав своїм обов'язком привести також і сумнівні випадки, бо краще прийняти до розгляду всі можливості, ніж відразу відкинути що-небудь цікаве або навіть важливе. З часом, коли будуть знаходитися інші поясненням окремим відповідностям, вони будуть виключатися зі списку. Треба мати на увазі, що список складений лише для підтвердження європейської прабатьківщини тюрків і не є етимологічним довідником. На жаль, є досить багато таких "критиків", які побачивши один-два помилкових випадки, зразу перекреслюють увесь список. Це логіка "кам'яного віку", але, як не дивно, досить широко поширена і в наш час.

Безсумнівно, у тюркських та індоєвропейських мовах присутня певна кількість коренів, які можна віднести до загальної ностратичної спадщини з тих часів, коли стародавні предки тюрків та індоєвропейців заселяли сусідні ареали в межиріччі Кури і Араксу в Закавказзі.

Контакти між давніми тюрками і давніми індоєвропейцями продовжилися і після переселення обох етносів із Закавказзя в Східну Європу. Найближчими сусідами тюрків на території Східної Європи були протовірмени. Відповідно, у вірменській мові слів тюркського походження було виявлено досить багато, хоча, очевидно, далеко не всі. Через давньовірменську частина тюркських слів потрапила навіть до давньогрецької. Нижче наводяться тюркізми у вірменській мові, яким іноді є відповідності в грецькою і латинською.

вірм. ałtiur “волога низина, луг, болото” – тур., тат., карач., балк. alt “низ”, “нижній” та ін.

вірм. aŕu “канал” – пош. тюрк. aryk “арик”.

вірм. acux“вугілля” – спільне тюрк. o:j'ak “піч” (чув. vučax, тур. ocak та ін.), крім того туркм. čog, тур. şövg, каз. šok, узб. čůg “розпечене вугілля” та ін.

вірм. alap’ aŕnem “грабувати” – чув.ulput “пан”, д.тюрк. alp, тат alyp та ін. “герой, богатир”, тур. alp “герой”, "сміливий".

вірм. alik’ “хвиля”, “вал” (друге значення “сива борода, сиве волосся”, Гюбшман повязує між собою обидва значення, що непереконливо), гр.αλοζ “борозна”тур. oluk, гаг. xolluk, чув. valak “жолоб” карач., балк. uuaq “хвилястий”.

вірм. antaŕ “ліс” – гаг. andyz “чагарник, гай”, тур. andız "дев'ясил".

вірм. atkhi “нога” – сп. тюрк. ajaq/adaq “нога”.

вірм. çŕuk “морда, пика”, гр. γοργοσ “страшний”туркм. gorky “страх”, тур. korku “страх”, гаг. korku “страх” та ін.;

вірм. çup “патик” – пош. тюрк. čybyk „лозина”.

вірм. garš-i-m “гребувати, гидувати” – туркм. garšy, гаг. karšy, тур. karşi, чув. xirěs “проти”.

вірм. gjuł “село” – гаг. küü “село”

вірм. goř “ягня” – пош. тюрк. gozy/kuzy “ягня”.

вірм. hełg “лінивий” – спільне тюрк. jalta/jalka “лінивий” (карач., балк. jalk, чув. julxav, тат. jalkau, каз. žalkau та ін.)

вірм. ji, гр. ιπποσ “кінь”, лат. equa, рум. iapa “кобила” спільне тюрк. jaby, jabu “кінь”, туркм. jaby, чув. jupax. У вірменській в інтервокальному положенні р зникає. Гюбшман пов’язує вірм. слово із скр. haya “кінь”, яке далеке фонетично.

вірм. kamar “склепіння”, гр. καμαρα “склеписте приміщення”, лат. camurus “викривлений, склепистий”, camerare “утворювати склепіння” – тур. kubur “футляр, труба”, узб. диал. qumur , каз. діал. quvyr “комин”. Очевидно, турецькі слова є дериватом від köpür “міст” (див. нижче).

вірм. kamurj’ “міст”, гр. γεφυρα “гребля, міст” – сп. тюрк. köpür “міст” (чув. kěper, карач., балк. köpür, тат. küper та ін.). Сер Джерард Клоусон припускає походження тюркського слова від кореня köp- «пінитися, кипіти», що абсолютно непереконливо. Можливо, сюди слід віднести також вірменське, грецьке та інші індоєвропейські слова зі значенням “козел, цап” (лат. caper, кельт. caer, gabor ). Пізніше в деяких германських мовах з'явилися слова зі значенням, близьким до значення міст, але вже запозичені з латинської (гол. keper, нем. Käpfer “верх балки” та ін.)

вірм. sta-na-m “купувати” – чув. sut “продавати, тур. satın “купівля”, балк., карач. satyb “купівля” та ін.

вірм. šeł “косий”, гр. σκολιον “кривий” – чув. čalaš “скіс”, тат. čulak, тур. (alık “кривий”.

вірм. tal, гр. γαλωσ, лат. glos „невістка“ – тюрк. gelin „невістка“.

вірм. tarap’ “злива” – чув. tapăr “водопій”.

вірм. tełi “місце” – чув. těl “місце”.

вірм. t'uk' “слина” – туркм. tüjkülik, карач., балк. tükürük “слина”, гаг. tükürmää“плювати” та ін.

вірм. thošel “літати” – тюрк. düš- “падати”.

Не всі тюркізми збереглися у вірменській мові, а деякі ще не виявлені, тому є група тюркських коренів, присутніх тільки в грецькій мові. Немає сумніву, що для частини з них з часом можуть бути знайдені відповідності також і у вірменській. Окремою групою серед грецько-тюркських лексичних відповідностей стоять грецько-чуваські, які походять з більш пізнього часу. Старовинні булгари, перебуваючи в у Причорномор'я протягом тривалого часу, запозичали з грецької певну кількість слів, але для них вірменські відповідності необов'язкові. Вони подані в тому самому списку.

гр. αγροσ, лат. ager, нім. Acker “поле” – тюрк. ek- (чув. ak, akăr) “сіяти”. Фріск вважає індоєвропейські слова запозиченими.

гр. αιτε “просити, вимагати” – чув. vitěn “благати”, тур. ötünmek "просити, клопотатися", д.-тюрк. ajit- “питати” та ін. Фріск не дає надійної етимології слова.

гр. ακακια, лат. acacia “акація” – сп. тюрк. agač “дерево”. Фріск вважає грецьке слово “чужим”.

гр. αλφι “ячмінь”, αλφ&уеф “ячмінна крупа” – сп. тюрк. arpa “ячмінь”.

гр. αμα “ліки” – сп. тюрк. em- “ліки, лікувати” (туркм., гаг., тур. em).

гр. αραχνη, лат. araneus "павук" – чув. erešmen, гаг. örümžäk, аз. hörümšêk "павук". Фріск вважає можливим споріднення з αρκυσ “сітка”, яке не має надійної етимології.

гр. αρωμα "запах" – тюрк. aram/erem (чув. erĕm ) "полин". Див. також чув. armuti. Фріск нотує слово як “незрозуміле”.

гр. αρσην “людина” – чув. arçyn “людина”. За Фріском, є ідентичні іранські слова: ав., д.-перс. aršan-. Подібне слово є і у вірменській – aŕn (з давнього arsn). Однак, судячи за фонетикою, чуваське слово було запозичене з грецької.

гр. αρταω “вішати, розвішувати” – чув. urtăn “виснути”, тур. тат., каз. art- “навішувати“ та ін. Фріск вважає грецьке слово похідним від αειρω, що сумнівно. Це запозичення з тюркської.

гр. αταλοσ "юний" – чув. atalan "розвиватися".

гр. δεω “зв'язувати” – сп. тюрк. düv- “вузол” (туркм.düvün, чув. těvě та ін.) Фріск пов'язує грецьке слово з д.-інд. ditá- "зв'язаний".

гр. ηθμοσ “сито, решето” – чув. атма “сітка ловити риби, птахи”. Фриск не дає надійної етимології грецькому слову, але воно походить від ηθεω "просіювати через сито". Очевидно чуваське слово запозичене з грецької.

гр. κηλη "пухлина" – чув. kěle "п'ятка"

гр. κηλησισ “чарівна сила” – чув. kělě “молитва”. Сумнівна паралель.

гр. κηροσ “віск, стільники” – чув. karas “стільники”. Джерело запозичення в чуваську невідоме, оскільки корінь слова індоєвропейського походження і наявний в багатьох мовах.

гр. κορβανοσ "храмова скарбниця" – чув. kărman "кузов".

гр. κορωνη "будь-який зігнутий предмет" – чув. xuran "казан, котел".

гр. λακκοσ, лат. lacus, ірл. loch та ін. “яма, калюжа, озерце” – чув. lakăm “яма”,

гр. λισγαριον (λισγοσ) “мотика” – крим.-тат. ülüskär, каз. lesker “мотика” . Фріск не знаходить надійного пояснення слову.

гр. λάτρις "служниця", λατρεύς "слуга", лат. latro 1. "слуга". 2. "розбійник", д.-анг. loddere "жебрак", д.-в.-н. lotar "порожній, марний", нім. Lotterbube "ледар, нікчема" – чув. lutra “низький”.

гр. μηκον “мак” – чув. măkăn’ “мак”.

гр. μηλον “дрібна худоба, вівці” – сп. тюрк. mal "худоба, майно".

гр. μονασ “гордий” – чув. mănas “самітній”.

гр. μόσσυν “дерев'яна башта” – чув. maš “башта”.

гр. παλτον “спис, дротик” – сп. тюрк. balta “сокира”.

гр. παστη “тісто” – карач., балк. basta “каша”.

гр. πυργοσ “башта”, лат. burgus “замок, башта” – д.-тюрк. barq “дім, будівля”, чув. purak “(циліндричний) короб”, герм. *burg (нім. Burg “бург, місто"), алб. burg “тюрма”. Фриск вважає можливим запозичення грецького слова з германських. Очевидно, до цього кореня можна віднести поширене у багатьох мовах словобарак неясного походження.

гр. πυροσ “пшениця”, лит. pūraĩ "озима пшениця", укр. пирій – чув. pări “полба”. Слово індоєвропейського походження. Джерело запозичення в чуваську невідоме.

гр. σακκοσ “мішок”, лат. saccus “мішок”, – чув. sak “верша”, укр., рос., сак “рибальська снасть в вигляді мішка” та ін. слов'янські слова цього типу.

гр. σαρδινη “оселедець” – чув. çărtan “щука”.

гр. θαλασσα “море” – пош. тюрк. talaj, talaš “море”.

гр. υλη “ліс” – чув. ulăx “заливний луг”.

гр. φιλεω “любити” – чув. pĕl “знати, вміти, звертати увагу, відчувати”.

гр. χαρτησ “папірусна карта”, лат. carta “папір, аркуш” – чув. xărta “латка”. Фріск відмічає слово як неясного походження.

гр. χολη “жовч” – чув. xăla “буланий” (світложовтий). Слово індоєвропейського походження, але грецька форма найбільш близька до чуваської.

гр. χορτοσ “кошара, обора”, лат. hortus “сад”, герм. gardon “сад” – чув. karta “огорожа”.

З третього тисячоліття до н.е. частина давніх тюрків, відомих як носії культури бойових топірців і шнурової кераміки переселися на Правобережжя і далі у Центральну Європу. Нам невідомо, скільки і які саме з тюркських племен перейшли Дніпро. Достеменно відомо лише, що більша частина з них асимілювалася серед індоєвропейців та доіндоєвропейських аборигенів. Тільки одне тюркське плем’я, а саме плем’я давніх булгарів зберегло свою етнічну ідентичність. Першими, з ким тюрки вступили у мовний контакт на Правобережжі, були носії трипільської культури. Очевидно якійсь слова з мови трипільців збереглися у мові сучасних чувашів, які є нащадками давніх булгар. Крім того, давні булгари мали би мати в ті часи мовні контакти з італіками та іллірійцями. Від того часу і походять знайдені лексичні паралелизми у латинській і тюркських мовах. Природно, що в наведених прикладах найбільше чуваських слів:

лат. abbas “абат” – чув. apăs “жрець”. В етимологічному словнику латинської мови (Walde A.1965) слово не розглядається і вважається запозиченим через грецьку з арамейської (abbā "батько"). Спочатку воно ніби вживалося в молитвах у значенні "мій батько" (Kluge Friedrich. 1989, 7). Однак чув. апăс "жрець", яке походить від давнього тюркського слова на означення близьких родичів і в тому числі батька (aba/apa), як джерело запозичення має мати перевагу, бо при запозиченні з арамейської і вживанні у молитвах слово abbās вживалося би при звертанні до Бога, а не до Його служників.

лат. alga “водорість”, норв. діал. ulka “твань” – чув. yălkha “твань, мул, слиз”. Корнілов ставить в паралель також чув. jylxa "протока".

лат. amicuc “друг”, amō “люблю” – чув. діал. ami “друг”, брат”. Латинське слово вважається запозиченим з невідомої мови (W.)

лат. arca “ящик” – чув. arča “скриня”. Латинське слово походить від arceō “закриваю”, споріднене з грецьким αρκεω “зберігаю” (W.);

лат. artemisia “полин” – чув. armuti “полин”. Нім. Wermut “полин” теж сюди. В етимологічному словнику латинської мови це слово не розглядається (W.);

лат. cama “коротка дошка, нари, полиця” – чув. khăma “дошка”. Латинське слово вважається запозиченим з кельтоіберських.(W.);

лат. candēre "бути розпеченим", гр. κανδαροσ "розпечене вугілля, жар" та ін. і.-є. – чув. кǎнтǎр "полудень, південь".

лат. casa “хатка, хижа” – чув. kasă “вулиця”, раніше мало значення “поселення”. Латинське слово відносять до слів поширеного кореня kat- зі значенням “хата”;

лат. caudex, cōdex “стовбур, пень” – тур., гаг. kütük “стовбур, пень”. Вважається, що латинське слово є похідним від cūdere “бити” (W.);

лат. cicuta “цикута, віха” – чув. kiken “чемериця”. Обидві рослини отруйні. Латинське слово не має переконливих і.-є. паралелей (W.);.

лат. citare "надавати руху", cito "швидко" – чув. xytă "сильний", "швидко", карач., балк. qaty "швидкий";

лат. Cocles, власне “кривий” – чув. kuklek “кривий”. Латинське слово не має надійної етимології, можливо запозичене з грецької (W.);

лат. cupa “відро, бочка” – тур., турк. kova, чаг. qopa та інші подібні “відро”. Індоєвропейські слова подібного значення не зовсім відповідають фонетично (див. W. );

лат. cura “піклування” – чув. khural “захист”. Зв'язки латинського слова непевні (W.);

лат. cursarius “пірат” – чув. xarsăr “сміливий”, карач., балк. ğursuz “злий”, тур. hırsız “злодій” та ін. Латинське слово вважається похідним від currare “бігти”, що виглядає сумнівним;

лат. delirium “маячіння” – чув tilěr, тат. tile “божевільний”. Латинське слово не має етимології (W.);

лат. fàbula “плитки” – чув. pavra “балакати, теревеніти”.Латинське слово не має близьких паралелей в індоєвропейських мовах, але вважається, що воно походить від і.-є. *bha- “говорити” (W.);

лат. * falterna рослина сімейства кирказонових (Aristolochia) – чув. věltěren “кропива” (Urtica Gen) – латинське слово реставроване Мейером-Любке на підставі французького fauterne та старопровансальського fauterna з приміткою “Woher?” (звідки?). Можна припускати давньобулгарське походження слова.

лат. farnus “ясен” – чув. věrene “клен”. Гадане етруське походження слова необґрунтоване (W.);

лат. faux "горло" – гаг. buaz кирг. buvaz, тур., каз., карач., балк. boğaz та ін. “горло, глотка”. Латинському слову надійних паралелей в індоєвропейських мовах нема (W.);

лат. felix "плодючий" – чув. pulǎx "плодючість";

лат. finis "кінець, межа" – чув. pinĕš "тисяча";

лат. homo “людина, чоловік” – запозичене в італіків слово предки чувашів пізніше втратили, але його сліди збереглися в другій частині чув. păjaxam “дівер”. Перша ж частина слова означала “сестра”. Воно теж втрачене в чуваській, але є в інших споріднених тюркських мовах: туркм. bajy, “сестра чоловіка”, тур. bacı “сестра”. В цілому слово розшифрувати як “чоловік сестри”, але дівер – це брат чоловіка. Така невідповідність пояснюється тим, що відношення споріднення тої самої людини може бути різним в залежності від от сторони спорідненості, що нерідко приводить до зміни значення того самого слова. Можливо, сюди ж можна віднести чув. xǎrxǎm "раб", яке можна перекласти як "боязлива людина" (чув. xǎra "боязливий").

лат. ius, iuris 1. право – чув. jărăs “прямий”, тур. yasa “закон, статут”, карач. džoruq закон та ін. Віднесення латинського слова до індоарійських слів зі значенням “здоровий, священний” (д. інд. voh) дуже сумнівне (див. W).

лат. ius, iuris 2. юшка – чув. jaška – загальна назва перших страв, juškăň мул, твань. Віднесення латинського слова до і.-є кореня iūs “помножувати” виглядає сумнівним (див. W).

лат. lacūna “болото, заглиблення, провалля” – чув. лакăм “яма”. Латинське слово належить до і.-є кореня *lacu “волога низина” (W.)

лат. lama “болото, багно” – чув. lăm “вологість”. Латинське слово пов'язується з лтс. lāma “низьке місце, калюжа”, лит. lama “низьке місце на полі”, болг. лом “яма, льох” (W.).

лат. mactare, macto “прославляти”, “приносити в жертву” – сп. тюркське (туркм. magtamak, чув. muxta карач., балк. maxtarğa, узб. maqtamoq “хвалити”, якут. maxtan “дякувати” і т. д. Надійної етимології латинському слову нема, припускається його походження від magnus “великий” (W.)

лат. mel “мед” – тюрк. ba:l “мед” присутнє в гагаузькій, турецькій, казахській, узбецькій , киргизькій та ін. мовах. Сер Джерард Клоусон (Gerard Clauson) пише в своїй роботі: «Загально прийнято, що це слово (тюркське – В.С.) є дуже раннім запозиченням з якоїсь індоєвропейської мови, котре можна датувати періодом коли m було неприйнятне на початку слова і тому замінялось на b. Найближчою паралеллю є лат. mel; санскритська форма – madhu». Але санскритська форма належить до індоєвропейського кореня *medhu (див. Pokorny). Гр. μελι «мед» та ін. подібні слова, наявні в германських, кельтських, вірменській є ліпшими відповідниками, однак походження цього слова визначити складно.

лат. mūtāre "міняти, перетворювати" – чув. mutala "плутати, переплутати".

лат. noxa "шкода, збитки" – чув. nuša "біда, нещастя".

лат. ordo “ряд”, “порядок”, “бойовий порядок”, “загін” – сп. тюркське orda «армія» (туркм., каз. orda, чув. urta тур., аз. ordu та ін. “армія”). Латинське слово може бути віднесене до і.-є. * ar- “зв’язувати, визначати”. В такому разі це давній ностратичний корінь.

лат. pandura "трьохструнна лютня" – чув. păntăr-păntăr – наслідування бренкіту, триньканню струн, păntărtat – 1. бренькати, тринькати, видавати бренькаючі звуки (про струнні інструменти), 2. тріщати, гуркотіти (про барабан).

лат. publikare “публікувати” – чув. puple “говорити, розмовляти, бесідувати”.

лат. pudis “воша” – спільне тюрк. bit “воша” (чув. pyjta, решта bit/pit).В етимологічному словнику латинської мови це слово не розглядається (W.);

лат. pūris, pūs “гній” – чув. pür “гній”. Слово індоєвропейського походження (*pu- “гнити”);

лат. quattuar “чотири” – Chuv tăvattă “чотири” в такій формі запозичене давніми булгарами в італіків (в решті тюркських – dört/tört).

лат. Roma - чув. uram, кар. oram “вулиця”. Не виключається походження назви міста від “малоазійського» *rōme “село”. Як відомо, Рим розвинувся з одної вулиці (див. W.)

лат. saliva “слина” – скорш за все запозичене з тюркської (чув. sěleke, туркм. selki, тат. silegej та под. “слина”, а не споріднене з кельтськими словами віддаленого значення і форми (напр., д.ірл. sail). Див. W.

лат. sapa, півн.-герм. safe та інші подібні германські “сік” – чув. săpăkh “сочитися”.

лат. sāpa, ōne, анг. soap, нім. Seife та інші подібні германські “мило” – чув. supăn “мило”.

лат. sarda, sardina “різні види риб” – чув. çărtan “щука”;

лат. scopula “мітла” – чув. šăpăr “мітла, віник”.

лат. sĕrra “пилка” – чув. sĕr “терти, пиляти”.

лат. sollicitare “трясти” – спільне тюрк. (чув. sille, туркм. selkildemek, тур. silkmek та под. “трясти”). Вважається, що латинське слово походить від ciēre “рухати, спонукати, хвилювати” (W.), що фонетично небездоганно.

лат. taberna “шинок” – чув. tăvar “сіль”. Як вже відзначалося в попередніх роботах (Стецюк Валентин, 1998, стор. 57), для булгарів сіль була основним предметом експорту і тому набула значення „товар”. У вірменській мові tavar означае „вівця” і „стадо овець”, в тюркських мовах йому відповідають кум. tuuar „стадо”, тур. tavar „майно”, „худоба”, балкар., кр.тат. tu’ar „т.с.” В багатьох іранських мовах є слова tabar/ teber/tevir „сокира”, натомість у фінно-угорських слова цього кореня мають значення „ тканина” (саам. tavar, мар. тувыр, хант. tàgar). Все ці речі, які були предметами обміну і торгівлі, тобто товаром. Латинське слово *taber невідомого значення щезло, але лишився від нього дериват taberna, походження якого виводиться від trabs “балка, колода”, що непереконливо. Так само непереконливе запозичення з етруської мови (W.)

лат. (сабінське) teba “горбик, гірка” – спільне тюрк. (чув. tüpe, тур. tepe, каз. töbe і под. “гора, вершина”).

лат. tergus “зад” – чув. tĕrke “оберемок, жмут, клумак”.

лат. tortus “звивистий, витий” – чув. tărta “вити, мостити гніздо”. Латинське слово не має надійної етимології (W.)

лат. torus “узвишшя” – чув. tără “вершина”.

лат. tuba “труба” – чув. tupă “гармата”.

лат. ūsus, ūtor “користь, користування, звичай” – чув. usă “користь”. Індоєвропейські паралелі численним латинським словам цього кореня непевні (W.)

лат. vacca “корова” – чув. văkăr “бик”. В українській мові є слово вакар “пастух великої рогатої худоби”. Воно вважається запозиченим з рум. văkar “те саме”, котре походить від лат. *vacarius, пов’язаного с лат. vacca (Мельничук О.С. 1982, 321). Лат. vacca пов'язується з д.-інд. vasa “ялова корова” (W.).

лат. vallis “долина” – чув. valak “жолоб”.

лат. vapor “пара, дим, вогонь” – чув. Vupăr “нечистий дух”.

лат. vetare “забороняти, заперечувати, заважати” – чув. vit “крити, оберігати, перемагати”.

лат. villa “заміська садиба” – чув. vělle “вулик”.

лат. virga “гілка, лозина” без відповідностей в інших індоєвропейських мовах (див. W.)– д.тюрк. bergä "лозина, різка, хлист", хакані, уйгур. berge "батіг". Джерард Клоусон (Gerard Clauson) пише: «Припускається, що це запозичення латинського virga ‘лозина, палиця’ прийняте через посередництво средньоперської, але не видно жодних слідів цього слова у перській і теорія необґрунтована». Сюди ж відноситься угор. virgácz "прут, різка" запозичення якого з латинської сумнівне. У такому разі, з ними можна зіставити угор. virgon "моторний, в'юнкий, живий" якому є відповідність в чуваській – virkěn "мчати". Очевидно, ця мандрівне слово, сліди якого в різних, але близьких значеннях можна виявити в багатьох мовах (напр, ерзя verka "швидкий", укр. бирка та інші подібні слов'янські слова зі значеннями "прутик", "сережка, котик" та ін., нім. Birke та інші подібні германські "береза", угор. virag "квіти", курд. wurg "живий "). Якщо носії трипільської культури були семітами, то першоосновою усіх цих слів може бути слово подібне до ар. firh та гебр. perax "квітка". Тоді лат virgō "діва" неясного походження (W.) треба також віднести сюди (пор. "дефлорація").

лат. vulgus, volgō, vulgus “народ”, “стадо”, “юрба”, лат vulgaris “звичайний, простий” – чув. pulkkă “стадо”, “зграя", "юрба”, булгари – назва одного з тюркських племен, нім. Volk, анг. folk, "народ", д.-інд. vargah "група", кілька кельтських слів та етнонім вольки теж сюди.

 

Література

 

Мельничук О.С. (Ред.) 1982-1989 – . Етимологічний словник української мови. Київ.

Наделяев В.М., Насилов Д.М., Тенишев Э.Р., Щербак А.М. 1969. Древнетюркский словарь. Ленинград.

Фасмер Макс. 1964-1974. Этимологический словарь русского языка. Москва. «Прогресс».

Clauson Gerard, Sir (1972). An Etymological Dictionary of Pre-Thirteenth-Century Turkish. Oxford.

Frisk H. (1970). Griechisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg.

Hübschman Heinrich ( 1972). Armenische Grammatik. Erster Teil. Etymologie. Hidelsheim – New York.

Kluge Friedrich (1989). Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. Berlin – New York.

Meyer-Lübke W. (1992). Romanisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg.

Pokorny J. (1949-1959). Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. Bern.

(W.) – Walde A. (1965). Lateinisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg.

Назви металів у індоєвропейських та тюркських мовах

Спільних назв металів в індоєвропейських мовах немає. Індоєвропейська спільнота утворилася в часи, коли люди ще не знали металів, а їх вживання індоєвропейцями починається вже після її розпаду (Mann Stuart E. 1968). Навпаки, в тюркських мовах спільні назви для майже всіх поширених металів є, хоча тюрки як етнос формувалися одночасно з індоєвропейцями. Як показали проведені дослідження, тюрки в IV – ІІІ тис. до Р.Х. займали територію між Дніпром і Доном на південний схід від індоєвропейців і були тісніше пов'язані з металургійними та металообробними центрами того часу.

Археологічні дані свідчать, що розвиток металургії в Східній Європі починається під впливом більш розвинених культур на Балканах

Мідний вік характеризувався оформленням Балкано-Карпатської металургійної провінції. Ця система споріднених виробничих вогнищ охоплювала гірничо-металургійні центри Північних Балкан і Карпат, де локалізувалися надзвичайно яскраві енеолітичні землеробсько-скотарські культури Гумельниця-Кораново, Ванча-Плочник, Тисаполгар-Бодрогкерестур, Петрешти та ін Широко відома трипільська культура на південному заході СРСР була лише східною провінцією цього блоку і не знала власної металургії: її майстри користувалися привізною міддю. З часу формування провінції значна частка продукції з Балкано-Карпатських центрів відправляється далі на схід у східноєвропейський степ-лісостеп (Черных, Е.Н., Кузьминых С.В. и др., 136).

 

Поширення металургії в Європі в 6-2 тис. до н.е.
Мапа складена за даними Атласа до історії (Berthold Lothar (Leiter). 1973, 5.I). На мапу нанесені території поселень ностратичниких народів у Східній Європі в 5-3 тис. до н.е.

Таким чином, тюрки знайомилися з металами через трипільців. У цей час серед них поширилися слова для назв срібла і міді, які стали для них спільними. При цьому для міді в тюркських мовах є два слова, які вживалися по-різному для назв міді, латуні і бронзи. Спільного слова для олова, яке необхідне для виготовлення бронзи, в тюркських мовах нема, і навіть у близькоспоріднених мовах для цього металу вживаються різні слова. Однак металургія міді тюрками була засвоєна завдяки наявним міднорудним покладам на Донбасі, про що свідчать знайдені археологами давні рудники в межах Бахмутської тектонічної зони. Хімічний склад металевих виробів з меж Донбасу дозволяє стверджувати, що метал був отриманий не з привізної сировини, а з місцевої (Клочко В.И., Маничев В.И., Бондаренко И.Н., 2005, 11).

У той час як основна маса тюрків на рубежі ІІІ та ІІ тис. до Р.Х. відійшла на схід, стародавні булгари (предки сучасних чувашів) перейшли Дніпро на територію трипільської культури і вступили в контакт з індоєвропейцями, про що свідчать численні чувасько-індоєвропейські лексичні відповідності та топоніміка Західної України. Вже маючи певний досвід, булгари розвинули ремесло металообробки на основі імпортованого металу з Карпатського регіону і свої металеві вироби експортували північним сусідам. Таким чином деякі з індоєвропейських етносів разом з металевими виробами отримували від давніх булгар також назви деяких металів, переносячи їх на інші метали. Таке явище відоме, схожі назви різних металів у різних мовах можуть бути. Наприклад, у більшості тюркських мов слово altyn означає золото, а в якутській altan – мідь, у той час як золото називається словом, що означає в інших тюркських мовах срібло. Подібних прикладів багато, тому будемо мати це явище в наших дослідженнях.

Назва руди в германських мовах (нім. Erz та ін.) вважається запозиченою з шумерської urudu “мідь” (Kluge Friedrich. 1989, 188) невідомим шляхом. Очевидно посередником були трипільці. Ми припустили, що це було якесь семітське плем’я, яке прийшло на Правобережну Україну через Балкани і заселили територію на південь від індоєвропейців в басейнах річок Бог (Південний Буг) і Дністер. В івриті, мові відновленій на базі давньоєврейської, є слово arad “бронза”. Чи відноситься сюди також слов’янські назви руди, залишається неясним.

Назви срібла і сірки. Більша частина індоєвропейців була здавна знайома зі сріблом і мала свою назву для нього, яка походила від і.-є. ar(e)-g "білий, блискучий" (лат. argentum та ін.) Ті ж з них, які займали північно-західну частину загальної індоєвропейської території (германці, балти і слов'яни) познайомилися зі сріблом дещо пізніше. Первісно індоєвропейці запозичили в булгарів назву сірки, яку ті відповідно до її кольору могли називати – sarpur “жовта крейда” (чув. сарă “жовтий”, пурă “крейда”, ă короткий голосний звук, котрий міг випадати при вимовлянні складних слів). Звідси латинська назва сірки sulphur, яка вважається мандрівним словом середземноморського походження (Walde, 1965) і представлене також в германських назвах сірки (нім., Schwefel, анл. swefl, гот. swibl та ін). Германські слова можуть бути запозичені з якоїсь невідомої мови (Kluge Friedrich. 1989, 659). Походження слов'янських назв сірки (sera, sira, siara та ін.) неясно. Можливо, це просто скорочена форма від sarapur.


Ліворуч: Самородне срібло, праворуч: кристали самородної сірки.

 

Самородна сірка блідо-жовтого кольору і зовнішнім виглядом нагадує срібло (пор. фото вище), тому назва сірки в деяких мовах була перенесена на срібло. (см. фото выше), поэтому название серы было перенесено на серебро. Особливо наочно цей факт демонструє подібність д.-анг. seolfor "срібло" і лат. sulphur "сіркаа". В інших мовах назва срібла могло утворитися як шляхом запозичень, так і модифікацією власних назв сірки – рос. серебро, болг. сребро, пол. srebro, луж. slobro, slabro, нім. Silber, анг. silver, гот. silubr. Можливо сюди ж алб. sёrma. Германські та слов'янські назви срібла та сірки фахівці не пов'язують між собою і вважають назву срібла запозиченою з якоїсь близькосхідної мови. Наприклад, розглядається ассір. sarpu "чисте срібло" (від sarapu "очищати"). Однак і фонетично і семантично ассірійське слово відстоїть далі від індоєвропейських назв срібла та сірки, ніж *sarpur.

Інша назва для срібла. Тюрки називали срібло kümüĺ (чув. кěмěл) і, судячи з усього, це слово було запозичене у тих же трипільців. Дніпро, особливо в зимовий час, не міг бути непереборною перешкодою для сусідів, тому примітивна торгівля і культурний обмін між тюрками і трипільцями мали місце. Сліди трипільських впливів у сфері торгівлі виявляються серед слів, що мають значення «товар», «оплата». Їм можна знайти відповідність в івриті (див. посилання вище). У трипільців могло існувати також слово *kemel, відповідне гебр. gemel "відплатити", оскільки схоже слово кěмěл є у чуваській мові і має значення "срібло". В інших тюркських мовах в повній відповідності з фонологією цих мов йому відповідає слово kümüš «те саме». Безумовно, срібло в ті давні часи могло виконувати функцію грошей, а зміна значення слова пов'язана з тим, що торговці з обох боків обходилися без перекладача і тому могли надавати тому самому предмету різні значення. Що для одних було просто платою, то для інших набувало конкретного значення срібла. Це слово у булгарів запозичили італіки і використовували його для назви срібного посуду, зокрема, срібних блюд (лат. caměl-la "тарілка для супу").

Назва заліза. Тюрки для назви міді, латуні вживають слова jez, žez, čes (чув. йěс), які походять від давніх форм * jerz/žerz. Первісний шиплячий вібрант rz/rs майже не зберігся в тюркських мовах, хоча існує в чеській (ř) і існував у польській (зберігся в написанні rz). В тюркських мовах він в більшості випадків перейшов у z. Індоєвропейські народи запозичали це слово з тюркських у первісній формі *jerz/žerz в часи, коли технологія виробництва заліза була невідома, і вживали його для назви металу, що йшов на вироби інструментів і зброї, – міді і бронзи. Пізніше в деяких індоєвропейських мовах це слово було перенесене на назву заліза. Але латинські слова aes, aeris (очевидно з *ears) зберегли первісне значення “мідь” і два деривати слова свідчать про давню форму jerz. Давні германці додали до кореня jerz атрибутивний суфікс -an і давньогерманське слово прийняло форму *jerz-an і пізніше воно перетворилося у північногерманській на isarn, в готській eisarn, в німецькій на Eisen, в англійській на iron. В слов’янських мовах первісною формою слова разом із суфіксом -o було *želz-o (r перейшло в l). Звідси укр. залізо, рос. железо, болг. желязо, пол. żelazo та ін. Сюди ж треба віднести укр. жерс-ть, в якому зберігся давній звук rs, в той час як в російській він перетворився в s- жесть. Запозичення українського і російського слів з тюркських не заперечується спеціалістами, але для них залишається неясною поява r в українському слові. В балтійських мовах назви заліза на початку слова мають g: лтс. geležis, лит. dzèlzs і це дає підставу деяким мовознавцям відносити сюди також грецьке χαλκοσ “мідь, бронза”, що виглядає дещо сумнівним. Скорш за все сюди можна віднести грецьке слово ιοσ “іржа”, омонім котрого має значення "яд", що давало підстави А. Фікку розглядати їх спільне, але туманне походження (Frisk H. 1970).

Назва золота. В етимологічних словниках назви золота в індоєвропейських мовах (прасл. *zolto, герм. *gultha) виводяться від кореня *ghel “жовтий, зелений” (Kluge Friedrich. 1989, 271-272, Фасмер Макс, 1971, 103-104). Показово що нім. Gold «золото» и Geld «гроші» між собою не пов’язуються (Kluge Friedrich, 1989, 254; 271-272). Тут виникає сумнів, оскільки індоєвропейський голосний переднього ряду e звичайно не переходить в лабіалізований голосний заднього ряду o або u. Розглянемо припущення, що германці і слов’яни запозичили назву золота від булгарів. В чуваській мові для назви золота вживається слово ылтăн. Для германців початковий голосний y був складним для вимови і вони могли до додати перед ним протетичний gh, що взагалі є типовим для індоєвропейських мов. Нове слово ghyltan має форму прикметника і, очевидно, в такій функції германцями і вживалося (пор. jerz-an), а потім з прикметника вже був сформований іменник ghulta, з якого розвинулися давньоанглійське gold, гот. gulth, нім. Gold. Праслов’янське слово не могло бути запозиченим напряму з булгарської, бо тоді б воно мало форму vylto, бо в слов’янських мовах перед початковим y мало би бути протетичне v. Натомість перехід gh в z можливий. Від германців назву золота запозичили також іранці, але перенесли її на назву жовтого кольору. Наближена до германської форма збереглася в осетинській мові – zäldä. В інших іранських мовах для назви жовтого кольору поширене слово zard. Золото ж називається zar, хоче є і інше слово tilo/telo, походження якого поки ще неясне.

Назва міді. В німецькій мові є слово неясного походження Messing “латунь” (Kluge Friedrich, 1989, 475). Подібні слова є і в інших германських мовах. В багатьох слов’янських мовах є слово міса, миска. Є підстави віднести його до германського слова, бо і досі є діалектне слово мідниця “миска”. Слово міса вважається запозиченим з латини, де є “стіл” mesa, що семантично стоїть дуже далеко. Очевидно, і слов'янські і германські слова запозичені з іранських мов де є mis “мідь” неясного походження. Від іранців це слово також запозичили тюрки. Проти тюркського походження слова говорить його відсутність в чуваській і початкове m взагалі не характерне для тюркських мов. Можливо, сюди треба віднести також нім. Messer і гол. mes “ніж” неясного походження.

Інша назва міді. У тюркських мовах є власна назва міді baqar (чув. пǎхǎр). Давні італіки запозичили це слово у булгарів для назви мідної чаші (лат bacar "кубок"). Подібні слова є також в англійській та німецькій, але вони запозичені з латині.

Особливо складним є питання про походження тюркських слів demir/temir, які вживаються для назви заліза і залізних виробів. Судячи зі значень, ці слова повинні були з'явитися пізніше, ніж назви інших металів. Проте до цих пір немає задовільної етимології слова demir. У черговий раз звернувшись до івриту, ми можемо виявити в ньому слово за звуковим складом і значенням в якійсь мірі відповідного до тюркського слова – гебр. demis «гроші». Що стосується кінцевого приголосного, то він теж міг звучати в ті далекі часи як rs. Сумнів викликає можливість вживання заліза в якості засобу платежу при тому, що таку функцію виконувало срібло. Можна припустити, що довгий час у тюрків гіпотетичне *demirz вживалося просто в загальному значенні цінного предмета і лише згодом, з появою перших залізних виробів, які, дійсно, являли собою велику цінність, відбулася зміна значення. Якщо ця гіпотеза правдоподібна, сліди старого значення в якихось тюркських мовах повинні зберегтися, але, на жаль, вони поки не виявлені. Також звертає на себе увагу певна подібність д.-тюрк. tavar "добро, майно" и temir"залізо". Очевидно ця подібність невипадкова, якщо ми виводимо обидва слова з одного джерела при подібному початковому сенсі, але спільна праформа цих слів губиться в глибині віків.

Так само складно дати етимологію тюркських назв свинцю, що мають досить різні, хоча і близькі форми, серед яких можна виділити групу особливо схожих, що можуть бути близькими до праформи: турк. діал. gurğoÿşun, каз. qorğasyn, кар.-балк. qorğašyn, тат. kurgaş, кир. korgošun, узб. korgašin та інші подібні. Слово очевидно складне і складається з двох частин: kur / kor і gošyn / gašyn. Для легкоплавкого свинцю добре підходить гебр. kur «горн, плавильний горщик» і в такому випадку друге слово повинне підходити за значенням. Нічого кращого, ніж košer «придатність» в івриті не було знайдено. За значенням це слово підходить непогано, бо назва свинцю можна було б тлумачити як «добре придатний до плавки», але мають місце певні фонетичні труднощі. Прикметника у формі košen поки не знайдено.

Спільна тюрксько-індоєвропейська лексична спадщина в назвах рослин.

 

Є одна мало досліджена галузь науки, що може засвідчити перебування стародавніх тюрків в безпосередньому сусідстві з поселеннями індоєвропейців і, зокрема, булгарів на території Правобережної України. Біологам відомо, що народні назви тих самих видів можуть значною мірою відрізнятися в різних місцевостях. При цьому схожі назви можуть вживатися для різних, але схожих видів рослин, риб, птахів і навіть звірів, у той час як для одного й того ж виду можуть вживатися різні назви. Народні назви біологічних видів є буквально скарбницею для історичного мовознавства, оскільки зберігають маловідомі слова з незапам'ятних часів, проте розпочата робота по збору та систематизації таких назв до сих пір не розгорнута належним чином. Особливо це стосується до назв рослин через їх велику численність, хоча перші ботанічні словники на Україні і в Росії були опубліковані півтораста років тому (Волян В. 1854, А. Анненковъ Н. 1878). Солідний словник Юрія Кобіва, який вийшов досить недавно (А. Кобів Ю. 2004) все-таки не охоплює всього багатства українських народних назв рослин і далеко не завжди містить інформацію про поширення того чи іншого слова по регіонах України. Дані ж для інших мов взагалі поки недоступні, але все-таки в процесі проведених досліджень деякі паралелі в тюркських та індоєвропейських назвах рослин були зібрані.

Спільнотюркське agač "дерево" – лат. acastus "клен"; звертають на себе увагу також гр. ακακια, лат. acacia "акація", але оскільки( на індоєвропейської прабатьківщини акація не є ендемічною рослиною, то походження цих слів залишається неясним.

Чув. армути "полин" (Artemisia Gen) – нім. Wermut, анг. wormwood, лат. artemisia всі – "полин". Слово безсумнівно тюркського походження, оскільки чуваське слово складається з поширеного тюркського aram / erem (чув. єрĕм) "полин" і спільнотюркського "трава" ot / ut (чув. утă "сіно"). Німецьке та чуваське назви є найбільш схожими, що відбиває сусідство стародавніх тевтонів і булгарів. Латинське слово могло виникнути з іншої тюркської мови при метатезі t і m.

Спільнотюркське arpa (чув. урпа) "ячмінь" – герм. *arwa, нім. Erbse "горох". Зміна значення в названих їстівних рослин явище не рідкісне. Те ж тюркське слово без зміни значення було запозичене в інші індоєвропейські мови (див. нижче).

Спільнотюркське arpa “ячмінь” – гр. αλφι “ячмінь”, αλφη “ячмінна каша”; алб. el'p "ячмінь", ір. julaf (з *arbhi) "ячмінь", сюди ж слов’янські назви лободи.

Чув. ǎвǎс “осика” – д.-прус. abse, лат. apse, анг. asp, нім. Espe, прасл. *opsa – усі “осика”.

Чув. вěрене "клен" (Acer Gen) – лат. farnus “ясен” (Fraxinus Gen).

Чув. вěлтěrен “кропива” (Urtica Gen) – лат. * falterna "кирказон" (Aristolochia). Латинське слово реставроване В. Майером-Любке (W. Meyer-Lübke) з фр. fauterne, ст.-пров. fauterna с поміткою “Woher?” (звідки?). Можна припускати, що з булгарської.

Чув. йăлха “твань”- лат alga “водорість”.

Чув. йěлме “ільм, берест” (Ulmus Gen) – лат. ǔlmus, нім. Ulme, анг. elm, “берест”.

Чув. кикен “чемериця” (Veratrum Gen), отруйна рослина – лат. cicuta “болиголов” (Conium L), отруйна рослина.

Чув. кÿкен, кр.-тат. kögem “терен” (Prunus Spinosa) – гр. ;κοκκοσ “кісточка” лат. coccum “зерно, ягода”.

Тюрк. *labař “якась духмяна або отруйна рослина”, каз. лапаз “пізньоцвіт осінній” (Colchicum autumnale L.), чув. л(б(р (?) “чортополох” (Carduus Gen), – гр. λαβυζοσ “духмяна рослина”, лат. laurus “лавр” (Laurus Gen), рос., укр. лабазник (Filipendula ulmaria, рослина з духмяними квітами, медоніс), рус. лабузье “бур'ян”, укр. лабуриця “айстра” (Aster oleifolius).

Чув. мăкăнь “мак” (Papaver Gen) – гр. μηκων, нім. Mohn “мак” (герм. *mæhon).

Чув. мǎян “лобода” (Amarantus Gen) – нім. Mai, Maien “букет квітів”, укр. маяти “прикрашати зеленню на Зелені свята". Кущ лободи схожий на букет.

Чув. пиçен “осот” (Sonchus Gen) – нім. Vesen 1. “полба”, 2. "висівки". Осот сусідить культурним злакам.

Чув. пăри “полба” (Tricutum spelta) – гр. πυροσ “пшениця”, лит. purai "пшениця", д.-анг. furs, fyrez “пшениця”. М. Рясиненен (M. Räsinän) припускав запозичення індоєвропейських слів з чуваської.

Чув. пултăран, тур. baldiran, каз. baltyrgan “борщівник” (Angelica) – нім. Baldrian, лтс. baldrini “валеріана” (Valeriana officinalis). Можливо, латинська назва валеріани Valeriana, зовнішньо схожу на борщівник (пор. ліворус валеріана, праворуч борщівник), було змінено під впливом лат. valere “бути сильним”, а первісна форма була інша. Німецьке слово схоже більше на тур. baldiran та інші тюркські назви цього або подібних рослин (в балкарській, татарській, ногайській, алтайській та ін.), тому неясно, яка з мов, германська чи італьска запозичили це слово з тюркських.

Чув. уртăш “ялівець” – лат. *artus, реставроване В. Майером-Любке (W. Meyer-Lübke) з ісп. arto “глід” (Crataegus Gen)

Чув. xyr, xyră (в багатьох інших тюркських qarağaj) “сосна” – д.-анг. furho, д.-пн.-нім. fura, нім. Fohre “сосна”.

 

В українській мові можливі запозичення назв рослин з тюркських мов порівняно недавнього історичного часу, таких як, наприклад, комиш, курай (Salsola). Такі запозичення поширені головно в степовій смузі України або в її східній частин. Для нас же доказову силу мають чувасько-західноукраїнські відповідності. Нижче подаються чувасько-українські лексичні паралелі, знайдені при аналізі словника Юрія Кобіва (Кобів Ю., 2004).

Чув кăшкар «кінський щавель» – укр. кашкарі «рододендрон карпатський». З причини абсолютної несхожості рослин збіг звучань слів може бути випадковим.

Чув. кепçе вживається як загальна назва для рослин із порожнім стеблом – укр. кіпець поширене в основному в степовій частині України для злакових рослин Koeleria.

Чув. сарана вживається як загальна назва їстівних цибулинних рослин, тат. сарана "лілія" – на Західній Україні В. Воляном було зафіксовано в 19-му столітті слово сарана для одного з видів лілії (Lilium martagon) (Волян В., 1854, тому воно не може бути запозиченим з російської мови, як зазначено в Етимологічному словнику українскої мови (А. Мельничук О. С., 2006, 181). Анненков відмічав, що зазначений вид лілії вживався в їжу в сирому та печеному вигляді (А. Анненковъ Н. 1878). Він же вказував, що подібне слово було зафіксовано у Вятській губернії. Очевидно, це запозичення з чуваської або татарської.

Чув. çепçе «мишачий горошок» (Vicia cracca), багаторічна рослина з лазячий стеблом і синьо-фіолетовими квітами – укр. чепчик «чебрець повзучий» (Thymus serpilium), багаторічний напівчагарник з ліловими квітками. Подібні назви рос. чебрець, укр. чебрець, чебрик, болг. чубер, ч. čabr, пол. cząbr та інші широко поширені в багатьох слов'янських мовах для різних видів чебрецю. Фасмер вважав, що праслов’яславянску форму реконструювати неможливо. Очевидно, всі вони мають булгарське походження при оформленні слов'янськими суфіксами.

Чув. тырса «ковила», в інших тюркських мовах не зафіксовано – рос. тирса «вид ковили» Фасмер вважав слово «темним». Укр. тирза, тирса широко поширені для назви різних видів ковили (Stipa) і осоки (Carex), у тому числі і на Західній Україні (Волинь, Закарпаття, Середнє Подністров'я). Є також молд. tyrsa (в румунській не знайдено).

Чув. хăвăш «жимолость», подібних слів в інших тюркських мовах не виявлено – укр. хабз, хабоз, хабуз, хабзина вживаються для назв різних видів бузини, осоту і різного бур'яну взагалі. Можливість запозичення з булгарської невизначена.

Чув. хăях «осока», у багатьох інших тюркських мовах слово має форму qyjaq - укр. кияк, киях, кіяшина, кіяшник, кіях, кіяшки вживаються для назв дев’ятисилу (Carlina), аїру (Acorus), рогозу (Typha) і навіть кукурудзи в Карпатах і частково в степовій Україні. Осока формою листя схожа на водні або болотні рослини аїр і рогіз і, крім того, зростає на зволожених, болотистих місцях. Судячи по формі українських слів можна впевнено говорити, що запозичення сталося з древнього булгарської мови, а не з інших тюркських.

Чув. чакан «рогіз»; тат. чакан «те саме» вважається запозиченим з чуваської – це слово поширене в Росії на Нижній Волзі і Дону для назви болотного рослини Typha (Даль В. 1956). Для тої ж рослини на Слобідській Україні і в степовій частині зафіксовані назви чакан і чакон. У Західній Україні поки що такої назви не виявлено.

Чув. чечек, çеçке «квітка», подібні слова присутні в багатьох тюркських мовах, в тому числі і в кримськотатарській – укр. чічка «квітка» особливо поширена в Карпатах. З якої тюркської мови відбулося запозичення встановити важко.

 

До витоків броварництва у індоєвропейських народів.

 

Індоєвропейці на своїй другій прабатьківщині не були знайомі з виноробством і не знали вина, проживаючи далеко від тих місць, де кліматичні умови дозволяли людям займатися виноградарством і виноробством. З вином вони познайомилися вже в процесі своїх міграцій в південному і південно-західному напрямках. Не так було з пивоварінням. Хміль, необхідний для виробництва пива виростав в місцях їх поселень, принаймні міг культивуватися. Співзвучні слова для позначення хмелю широко поширені в багатьох індоєвропейських і фінно-угорських мовах (слов. *x(ŭ)melǐ, рос. хмель, болг. хмель, укр. хміль’, пол. chmiel, ч., слвц. chmel, пн.-герм. humli, humall, д.-анг. hуmеlе, ср.-нж.-нім. homеlе, ср.-лат. humulus, ср.-гр. χουμελι, фин. humala, угор. komló, мансі kumli). Ф. Клюге відносить до цих слів і нім. Hopfen «хміль». Вчені вважають, що шляхи розповсюдження слова для назви хмелю дуже складні і час їх появи в різних мовах різний, але вони сходяться на думці, що повинне бути одне спільне джерело запозичення. Дехто бачить його в мові булгарів (пор. чув. хămla «хміль»), інші ж сумніваються в можливості проникнення булгарського слова далеко в Європу. Безумовно, підстави для сумнівів дають уявлення про пізню появу булгарів в Європі. Однак близьке сусідство булгарів з індоєвропейськими народами, яке існувало насправді, і пізніше з фіно-угорськими може пояснити походження назв як хмелю, так і деяких слабких алкогольних напоїв у багатьох сучасних європейських мовах. При нагоді зазначимо, що назва білоруського міста Гомель має те саме походження. Можливо тут в старі часи було розвинуте броварництво або вирощувався хміль.

Багато вчених довгий час вважали, що слов'янське брага було запозичене з кельтської (пор. ірл. braich "солод", кімр. bragте саме, bragod "перемішане пивне і медове сусло"). Фасмер не бачив такої можливості і пов'язував слов'янське слово з чуваським pεraGa "вичавки" (раніше "півпиво, рідке пиво"), котрому відповідають назви слабких спиртних напоїв boza/buza в інших тюркських мовах (Фасмер Макс, 1964, 205). Насправді давньобулгарське *bĕraga могло потрапити в кельтську мову безпосередньо або через іллірійську, ареал котрої в якийсь час розділяв місця поселень булгарів і кельтів (див. карту другої індоєвропейської прабатьківщини). Іллірійська мова не зберігся, але схоже слово могло в ній бути. Таким чином, не виключено, що первісна гіпотеза про запозичення слов'янами слова брага з кельтського повинна здаватися справедливою, хоча і не виключено, що слов'яни запозичили його безпосередньо у булгарів, коли вступили з ними в контакт.

Можна звернути увагу на певну співзвучність тюркських слів не тільки зі слов'янськими назвами браги, але також і з германськими назвами пива (пор. пн.герм. bjorr, нім. Bier, анг. beer "пиво"), походження яких до цих пір залишається неясним . Германські племена в II тис до РХ. заселили колишні ареали іллірійців і італіків і таким чином вступили в контакт з булгарами, чому є свідчення як в топоніміці Західної Україні, так і в чувасько-німецьких лексичних відповідностях. Від булгарів германці навчилися варити пиво і разом з пивом запозичили у них і назву. Беручи до уваги існування шиплячого вібранта rz як в тюркських, так і в індоєвропейських мовах, праформа слів для назви хмільних напоїв мала звучати як *borz-, з якої розвинулися усі вказані вище назви пива.

Очевидно у булгарів був і інший слабоалкогольний напій, технологія якого повинна була відрізнятися від технології пивоваріння, бо є чув. кăрчама "брага" і тат. кäрчемä «скислий катик» (національний напій). Це слово потрапило в слов'янські мови і прийняло інше, але близьке значення (укр., рос., блр. корчма, болг. кръчма, пол. karczma, ч., слвц. krčma та ін. "питний заклад"). Але це трапилося вже пізніше, коли слов'яни стали сусідами булгарів після відходу основної частини германців на захід. Власне кажучи, відсутність подібного слова в германських мовах і дає підставу говорити, що цей напій з'явився пізніше. Якщо для пива необхідний хміль, то брагу можна виготовляти із застосуванням кисломолочних продуктів, як це відбувається при виготовленні кумису. Останній напій не був поширений у індоєвропейців, можливо, тому, що конярство не грало у них великої ролі. Як випливає з наших досліджень, думка про індоєвропейську належність племен шнурової кераміки, які швидко розселилися по просторах Європи завдяки використанню коней, помилкова.

Слід сказати, що на території Східної Європи існувала й інша назва пива, сліди якої є в германських та іранських мовах (анг. ale, пн.-герм. öl, осет. äluton та ін. "пиво"). Це слово має індоєвропейське походження і сходить до кореня *alu-, який наявний у словах зі значенням 1. "гіркий", "кислий" і 2. "магічний". Проте схожі назви відсутні в інших індоєвропейських мовах (в литовській воно запозичене з якоїсь германської), тому його появу слід відносити до пізнішого часу.

 

Начерк розвитку торгівлі у Східній Європі у передісторичні часи

Історичні свідчення, які б дозволили судити про стан міжплемінної торгівлі в передісторичні часи, вкрай скупі, проте археологічні знахідки, серед яких є предмети, здобуті або виготовлені у віддалених місцях, свідчать, що в Європі, так само як і в Азії вже в епоху пізнього неоліту і доби бронзи обмінна торгівля була вже досить широко поширена. Першим обмінним товаром були вироби з мінеральних утворень і гірської породи, які переходили з рук в руки на відстані в сотні і навіть тисячі кілометрів, оскільки необхідна сировина знаходилася далеко не в усіх місцях. Найбільш поширеними були кремнієві і обсидіанові знаряддя і зброя, в меншій мірі вироби з кварциту, діориту, нефриту. Мінерали з декоративними якостями, такі як лазурит, малахіт, агат, карнеол застосовувалися для прикрас. Цікавою несподіванкою є те, що жіночі прикраси були одними з найдавніших обмінних товарів. В першу чергу це відноситься до привабливих і блискучих черепашок, які використовувалися жінками тих часів для шийних прикрас. Черепашки, які могли бути знайдені тільки на берегах Атлантичного океану, потрапляли в досить великій кількості до жителів Центральної Європи ще 30 тис. років тому (Krämer Walter, 1971, 46). У деяких місцях раковини навіть використовувались як платіжний засіб.

Не тільки археологічні знахідки, але вивчення лексики народів, місця поселень яких нам відомі з проведених досліджень, можуть надати велику допомогу в висвітленні цієї теми, чому і буде присвячений цей нарис. Проте, його відправною точкою ми візьмемо все-таки надійні свідчення древніх, в першу чергу Геродота:

Що ж до крайніх земель Європи, розташованих на заході, то я не можу навести якісь певні відомості, бо не вважаю, ні що там є ріка, що вливається в Північне море і називається варварами Ерідан, звідки, як кажуть, привозять бурштин, і не знаю, чи справді існують острови Кассітеріди, з яких нам привозять оливо. Оскільки, по-перше, назва Ерідан свідчить, що вона еллінська, а не варварська,і напевне її створив якийсь поет, і, по-друге, незважаючи на всі мої розшуки, я не спромігся знайти людину, яка б на власні очі бачила,що за Європою є море. Хоч як би там не було, оливо, так само, як і бурштин, приходять до нас із крайніх земель Європи (Геродот. III, 115).

Що це за річка Ерідан не вияснено і досі, а Кассітеріди – це очевидно, Британські острови, де в ті часи були виявлені поклади олива і велися його розробки на експорт. Торгівлею цим металом, необхідним для виробництва бронзи, займалися фінікійські мореплавці і вони приховували справжнє місцеположення цих островів. Так само можна думати, що торговці бурштином приховували місцеположення країни, в якій були великі поклади цієї викопної смоли хвойних дерев. Однак грецький мореплавець Пифей, який побував на Ютландському півострові у 325 р до н.е., стверджував ніби там бурштину настільки багато, що місцеві жителі використовують його як горючий матеріал замість дерева. Одночасно нам добре відомо, що велика частина покладів бурштину знаходяться на узбережжі Балтійського моря і, тому, принаймні, один із шляхів торгівлі бурштином повинен був лежати в Східній Європі. Є думка, що він починався східніше гирла Вісли, а далі слідував цією річкою до Верхнього Одера, перетинав Моравські ворота між Судетами і Карпатами, виходив на Угорську низовину (Альфельд) і далі по Дунаю доходив до Греції (Krämer Walter, 1979, 185-186). Однак міг існувати шлях по Віслі і далі по Західному Бугу або Сану, а потім по Дністру до Чорного моря.


Ліворуч: Мапа знахідок бурштину та покладів олива у Європі, а також шляхів торгівлі цими товарами.

 

Мапа складена Йоганом Ріхтером з Бакнангу (Німеччина) (Joannes Richter.)
Легенда:
Великі червоні цятки позначають знахідки бурштину в рівних місцях Європи згідно з M. Ganzelewski und R. Slotta. 1997. Bernstein-Tränen der Götter
Малі червоні цятки позначають знахідки бурштину в рівних місцях Європи згідно з Christa Stahl. 2006. Mitteleuropäische Bernsteinfunde von der Frühbronze-bis zur Frühlatenezeit.
Білі цятки – поклади олива згідно з Zinnvorkommen
Білі лінії – шляхи торгівлі оливом згідно з Joannes Richter. 2006. Der Brenner & Tuisc Codex.
Чорні лінії – шляхи торгівлі бурштином згідно з Christa Stahl. 2006.
Червоні лінії – додаткові шляхи торгівлі бурштином згідно з Joannes Richter. 2006.

 

Міжплемінна торгівля в передісторичний час розвинулася як наслідок наявності у різних груп людей надлишкових продуктів виробництва певного типу і відсутністю або недостатньою кількістю продуктів іншого типу, потреба в яких була насущною. Обмін зайвого на відсутнє є природною акцією серед людей одної спільноти і ця практика була застосована також у стосунках між різними етнічними групами, навіть тоді, коли між ними існувала певна недовіра. В таких умовах виникала так звана "мовчазна торгівля", коли покупці лишали свій товар на певному місці і відходили на безпечну відстань, а тоді покупці підходили за ним і лишали взамін свій товар у кількості еквівалентній, на їхню думку, отриманому. Зловживання довірою мало наслідком розрив "торговельних стосунків", у чому ніхто не був зацікавлений. Наявність певного товару в певних місцях і його відсутність в інших, а також географічні умови вели до виникнення торгових шляхів, але поки що не до появи класу людей, які б займалися торгівлею професійно, але вона поступово набирала нових форм і у великім ступеню сприяла культурному обміну:

Звичайно товари переносилися на ці далекі відстані не окремими купцями; вони більше переходили в процесі обміну з рук в руки, від поселення до поселення, від країни до країни. Проте сама така обмінна торгівля вела принаймні до контактів із сусідніми областями, і при цьому перші відомості про далекі краї і народи могли передаватися далі. Можливо навіть, що і тоді окремі торговці просувалися далі, ніж ми тепер можемо собі уявити (Krämer Walter, 1961, 13).

Оскільки покладів олова в Східній Європі не було і немає, звернемо увагу на інший згаданий Геродотом товар – бурштин. Вже в 6-м тис. до н.е. він використовувався для прикрас у народів Північної Європи, а з 16-го ст. до н.е. такі прикраси вже зустрічаються в похованнях ранніх Мікен і держави Урарту. Регулярні поставки бурштину зі Східної Балтики до Греції і Малу Азію починаються приблизно з 900 р. до н.е (Krämer Walter, 1979, 184, 186).

Ми знаємо, що давні булгари, предки сучасних чувашів, були творцями культури шнурової кераміки і бойових топірців, а один з її варіантів був поширений в Прибалтиці (вісло-німанська, або жуцівська культура). Булгари ж населяли і основні торгові шляхи по Віслі і Дністру, тому могли бути монополістами у видобутку і торгsвлі бурштином. В зв'язку з цим спробуємо знайти в чуваській мові слова, які б в давнину могли означати предмет, що цікавить нас. У словнику ми знаходимо два дуже схожих слова янтар і янтарь. Друге, безумовно, запозичене з російської і означає саме "бурштин". Перше слово, більш древнє, і тепер застаріле, означає "скло", семантично близьке до назви бурштину і таке значення, очевидно, вторинне.

В інших мовах, предки носіїв яких, здавалося б, повинні були мати справу з бурштином (в першу чергу естонці та фіни) подібних слів нема. Віддалену відповідність фінській та естонській назвам (фін. meripihka "морська смола", ест. pihkakivi "смоляний камінь") можна знайти тільки в удмуртській і комі мовах, в яких бурштин іменується скам'янілою смолою, в той час як інші фінно-угорські народи використовують для назви бурштину запозичені слова зовсім іншого походження. Це змушує припускати, що предки естонців і фінів, так само як і інших сучасних прибалтійських народів прийшли до берегів Балтійського моря значно пізніше булгарів. Отож, що чув. янтар може бути близьким до первісної назви, варіанти якої представлені в різних мовах.


Походження російського слова янтарь, яке запозичене також в білоруську та українську мови, не вияснене. Фонетично близькі до російського слова лит. gintaras, лтс. dzintars "бурштин", угор. gyanta, gyantar "деревна смола, бурштин, каніфоль", мар. янда "скло", яндаре "ясний". Проаналізувавши всі ці слова, Б. А. Ларін прийшов до висновку, що балтійські слова є давніми запозиченнями з невідомої мови, а від балтів слово у формі ентарь потрапило в російську мову, марійські слова запозичені з чуваської, а угорські форми при різноманітті значень вказують на їх велику близькість до праформу мови-першоджерела (Ларін Б.А. 1959). Оскільки більша близькість між угорським і чуваською мовами відома, вибір шляху пошуку етимології слова через чуваську мову виглядає перспективним і, дійсно, ми знаходимо в словнику чув. ĕнт "палити, смалити", яке можна взяти за частину більш складного слова для назви бурштину. Підставою для такого припущення є наявність в німецькій мові слова, що позначає бурштин як "горючий камінь" (Bernstein). Нагадаємо, що тевтони, предки сучасних німців були північними сусідами стародавніх булгар. В такому випадку друга частина слова ентар повинна була означати "камінь". В чуваській мові камінь називається чул, що має спільну для всіх тюркських мов праформу, яку можна відновити як *taĺ (в більшості тюркських taš). Таким чином, "горючий камінь" булгарською мовою міг називатися enttal, звідки вже недалеко і до сучасної назви. Втім, існування марійської та угорської укорочених форм назви бурштину говорять про те, що могло вживатися слово enta, що означає просто "горючий", але в ту і другу мови ці слова були запозичені з чуваської.

Згідно з нашими дослідженнями прабатьківщина слов'ян знаходилася в безпосередній близькості від покладів бурштину на берегах Балтійського моря, а надалі деякі слов'янські племена проживали на його узбережжі, тому слов'янам він був відомий і для нього мала існувати спільнослов'янське назва, проте сліди її не виявлені. Очевидно, слов'яни з'явилися поблизу Балтійського моря вже після того, як розпалася спільнослов'янська єдність. Познайомившись з бурштином, слов'яни, очевидно, використовували для назви бурштину кальку з булгарскої, недарма ж існує вираз "біл-горюч камінь", який ніякому іншому каменю, крім бурштину, не підійде.

Експортними товарами слов'ян могли бути віск і мед, оскільки бортництво практикувалося ними здавна. Обидва ці продукту без сумніву були ходовим товаром завдяки своїй довготривалості. Менш впевнено можна говорити про хутро, оскільки наші предки більше займалися не полюванням, а рибальством. Тому на продаж у слов'ян могла бути риба. Однак такий швидкопсувний товар не був цікавий для найближчих сусідів, теж не обділених рибними угіддями, а для транспортування навіть сушеної риби на далекі відстані треба було б використовувати консервант, яким могла бути сіль.

Сіль, без сумніву стала одним з перших продуктів обміну, оскільки її поклади перебували далеко не скрізь, а в неоліті із зростанням ролі рослинній їжі в раціоні людини зросла і потреба в солі. Однак сіль знаходила в житті людини різноманітне застосування:

З давніх давен сіль була основним консервантом ключових харчових продуктів(м’яса, риби, сирів). Цей мінерал усунув залежність людини від сезонної наявності харчів і уможливив подорожі на значні відстані. Сіль — це й поліфункціональні ліки для людей і свійської худоби. Задіяна вона і в технологіях. Зокрема, в чинбарстві сіль використовували як один з ключових компонентів. Так само і в релігійних ритуалах у багатьох культурах сіль була важливим атрибутом, що символізував дружбу та нетлінну чистоту, через що фігурувала в поховальних і весільних обрядах (Болтрик Ю.В. 2014, 63-64).

Іншими предметами обміну були худоба, в'ялена і солона риба, знаряддя праці та ремісничі вироби. Про це свідчить існування в тюркських мовах західних ареалів і в мові сусідніх з ними народів слів з різними значеннями, які може об'єднувати тільки загальне значення "товар, предмет обміну". Власне, цим словом і є товар, яке у вірменській мові має форму tavar і означає "вівця", "стадо овець", в тюркських мовах йому відповідають: кум. tuuar "стадо", тур. tavar "майно", "худоба", балк., кр.-тат. tu'ar "те саме" , чув. тăвар "сіль", тавăр "повертати борг", "мстити", "відповідати", "повертати" та ін. При цьому дуже показовими є чуваські слова. Предки чувашів булгари, заселяли ареал впритул до затоки Сиваш, де з давніх пір існував соляний промисел. Отже, для булгарів сіль була основним предметом експорту і тому набула значення "товар". Друге чуваське слово семантично і фонетично стоїть дещо далі. Але в принципі спочатку воно могло означати "відплачувати", "компенсувати" що за семантикою близьке до значення "ціна", яке могло розвинутися із значення "товар обміну". У багатьох іранських мовах є слово у формах tabar / teber / tevir "сокира", а в фінно-угорських слова цього кореня мають значення "тканина" (саам. тавяр, мар. тувир, хант. tаgar). В картвельських мовах подібні слова мають значення "мед" (мегр. topur-i, лаз. topu(r)-i, груз. tapl- i). Усі ці слова мають одне й те саме походження, оскільки як знаряддя праці, так і продукти виробництва були предметами торгівлі, тим більше, що їм подібні мають значення "купувати", "міняти" (наприклад, хиналугське tuvri чи мегр. tirua). До цього гнізда слів можна віднести германські слова неясного походження зі значенням "дорогий" (нім. teuer, анг. dear, гол. duur), а також слав. туръ, лат. taurus і гр. τυροσ , "бик", хоча авторитетні фахівці (М. Фасмер, Вальде і Гофман, Менгес) про подібні зв'язки промовчують.

Оскільки слово товар так виразно виявило свою давність, можна ставити питання про пошуки в сучасних мовах слідів слова, що позначає також процес еквівалентного обміну товарами. Можна простежити етимологію слів, що мають значення "торгівля", "ціна", "купити", "продати", "коштувати", "дорогий", "дешевий" і под. Далеко не всім з них є відповідники в різних мовах, але саме для слова торг відповідності є. Згідно з Фасмером, слов'янському търгъ, представленому в різних формах у всіх слов'янських мовах, є споріднені слова також у литовській, латиській, іллірійській, албанській, шведській, данській, фінській та інших. При цьому в корені слова можуть бути присутні голосні як переднього, так і заднього ряду, лабіалізовані і нелабіалізовані, що, власне, вказує на мандрівний характер слова – torg-, turg, targ-, tirg-, terg-. Тому походження слова спірно, але заслуговує на увагу думка Рясинена, що виводив це слово з д.-тюрк. turku, tur'u "стоянка", хоча Фасмер в такій можливості сумнівається. Місця для торгівлі повинні були бути визначеними, щоб бажаючі провести обмін товарів могли легко знайти контрагента, але визначалися вони в основному географічними умовами з урахуванням зручної місцевості, наявності джерел питної води на перетині шляхів сполучення. Добре для цієї мети підходили берега біля переправ, гирл приток річок, куди могли легко дістатися і продавці, і покупці. У цих же місцях виникали і постійні місця поселень:

… розташування пізньонеолітичних поселень може свідчити також і про можливі способи застосування місцевими громадами контролю за природними переправами, отже, за шляхами для пересування і міжплемінного обміну, що давало їм певні переваги в соціальному розвитку і можливість розширення своїх впливів (Товкайло Н.Т., 1998, 14).

Крім згаданого д.-тюрк. turku, утвореного від tur – "стояти", "знаходитися", "бути", "жити", якому є відповідності в багатьох тюркських мовах, можна навести також інші слова, підхожі для даної ситуації: д.-тюрк. tera "долина, низина", 1. terkäš "місце злиття рукавів річки"; якут. törüt "гирло ріки". Природно, що на таких базарах мало місце велике скупчення людей і це також знайшло відбиття в тюркських мовах: д.-тюрк. ter "збирати"; terig "збори, збіговисько"; törkün "рід, плем'я"; д.-тюрк. 2. terkäš "тиснява"; тат. törkem "натовп, група"; башк. törköm "натовп"; балк., карач. türtüšou "тиснява"; тур. türük, "царство, світ", teraküm "скупчення, накопичення". Також природним було протиріччя між продавцями і покупцями, одні намагалися вигідніше збути свій товар, інші, намагаючись збити ціну, сперечалися, лаялися, вередували, словом, по-справжньому торгувалися. До такого висновку можна прийти розглядаючи такі слова: чув. tirke "бути розбірливим", tirkev "примхливість, вередливість", tirki "знехтуваний"; тур. terk "залишення, відмова, зречення", diriğ "відмова", д.-тюрк. terkiš "сварливий", тат. tirgərgə "сварити, лаяти", башк. tirgəü "лаяти". Протиріччя між продавцем і покупцем відбуває також етимологія давнього індоєвропейського слова *kʷrinā- "купувати" (д.-інд krīṇā́ti, гр. πρίαμαι, н.-перс. xarīdan, д.-ірл. cren-, д.-лит. krieno та інші подібні). Це слово походить від давньобулгарського *keren "упиратися, пручатися" (чув. хирĕн). Так само булгарське походження може мати і.-є. mizdhō "плата" (ст.-слов. мьзда, осет. mizd, гот. mizdō та ін.), якщо це слово виникло із запитання покупця "скільки коштує"? Такому запитанню приблизно відповідають чув. миçе "скільки?" і тав "подяка". На ті часи навряд чи людьми було усвідомлене абстрактне поняття "подяка". Очевидно слово тав було дієсловом і означало "відплачувати", а словосполучення миçе тав спрощено розумілося продавцем як розмір плата, а пізніше просто плата.

Корінь *torg міг також бути присутнім в словах, що означають предмети, які могли бути товаром (для прикладу, д.-тюрк torqu "шовк", південнофранцузькі turgo, türga, türka "ялова корова", "однорічне ягня", та ін).

Вартим уваги є те, що корінь torg присутній в мовах, носії яких проживали на Правобережжі Дніпра не раніше 2-го тис до н.е. У грецькій, латинській, кельтській мовах, носії яких першими полишили свої поселення, а також в іранських та індійських, носії яких проживали на Лівобережжі, він не представлений. Тому ми можемо припускати, що джерелом слова була мова давніх булгарів, а не інших тюркських народів, які проживали на Лівобережжі. В чуваській мові це слово втрачено (чув. торг є запозиченим з російської), але його сліди могли залишитися в назві міста Турка в Карпатах, де багато топонімів розшифровуються за допомогою чуваської мови. Стародавність цього міста може бути підтверджена повідомленням Костянтина Багрянородного про білих сербів, що жили "за Туркією в землі, званій ними Бойки" ( Костянтин Багрянородний , Розд. 32). Вважається, що під Туркією розуміють Угорщину, а бойки – це одне з кельтських племен. Одне не виключає іншого, бо Угорщина знаходиться недалеко від Турки, а вся найближча територія могла називатися по імені міста. Тепер Турка вважається "столицею" бойків, одного з карпатських племен українців, тому можна думати, що цей етнонім вони отримали в спадок від кельтів. Перенесення етнонімів з одного племені на інше – звичайна справа в історії. А внаслідок свого зручного розташування на шляху з Угорщини в Галичину Турка цілком могла грати роль торгового центру, не дарма ж в 18-му столітті саме тут дев'ять разів на рік влаштовувалися великі ярмарки (Pulnarowicz Władysław. 1929, 49). Зазвичай вважається, що назва Турки походить від слова тур "бик", але таке пояснення виглядає сумнівним, бо неясною є мотивація додання слову суфікса -ка. Крім того, в Україні ще є село Турка в Івано-франківській області і навіть три села тої самої назви у Люблінському воєводстві Польщі, десять сіл Турково в Росії і одне в Білорусі, місто Турку у Фінляндії. Припустити, що всі ці топоніми походять від слова тур важко, тому треба би було шукати для них різні пояснення, в той час як більш правдоподібним є тлумачення їх всіх як "торговище", що дуже навіть годиться для населеного пункту.

Крім згаданих вище, серед предметів обміну повинні були бути також зерно, шкіри, хутра, віск, мед, напої та інші товари менш довговічні, ніж бурштин, тому археологічні знахідки їх залишків рідкісні і не можуть впевнено свідчити про їхнє значення в товарному обміні. Однак у лексиці різних народів певні сліди міжплемінної торгівлі залишилися, про що можуть свідчити запозичені слова, які часто мандрували по світу разом із самим товаром. Якщо говорити про зерно, то в першу чергу треба назвати ячмінь, просо, овес. При цьому характерним є перенесення назва одного злаку на інший. Наприклад тюркського dary "просо", яке запозичене в угорську та марійську, можна поставити у відповідність гру. keri "ячмінь", а тюрк. sulu / sula / suly "овес" – груз. svili "жито". Тюрк. arpa "ячмінь", точні відповідності яким є в гр. αλφι і алб. el'p, в германських прийняло значення "горох" (герм. * arwa – нім. Erbse ). Якщо торгівля зерном і, відповідно, поширення злакових культур йшли в напрямку з півдня на північ, то шкіри, хутра, віск і мед поступали в південні країни з півночі. Принаймні тюрки набували мед і віск у своїх північних сусідів італіків і древніх вірменів, про що свідчить відповідність тюрк. bal "мед" – лат. mel, вірм. mełr "те саме". Сер Джерард Клоусон пише у своїй роботі про походження тюркського слова так:

Загальноприйнято, що це слово є дуже раннім запозиченням з якоїсь індоєвропейськогї мови, яке можна датувати періодом коли m було неприйнятне на початку слова і тому замінювалося на b. (Gerard Clauson, 2002)

Приклад бурштину говорить про те, що прикраси та матеріали для них теж були бажаними предметами обміну. У розкопках древніх поховань археологи знаходять золоті та срібні підвіски, сережки, намиста, браслети тощо. Задовго до початку використання металу для виготовлення знарядь праці і зброї самородне золото і срібло завдяки довговічності, легкості обробки і зовнішньої привабливості знаходять застосування у творчій діяльності людини. При цьому завдяки своїй рідкісності благородні метали охоче купувалися людьми і тому мали високу вартість. Виступаючи спочатку як звичайний товар, золото і срібло після довгих пошуків загального еквівалента в торгівлі стали повсюдно виконувати основні функції грошей. Етимологія назв срібла у різних народів підтверджує це. Приміром, поширене в багатьох іранських мовах слово arg/arz и имеющее основное значение "цена", произошло от названия серебра (лат. argentun, ав. ərəzata- и др.) Другим примером может быть тюркское слово kümüĺ (чув. кěмěл) "серебро", которое, судя по всему, было позаимствовано тюрками у трипольцев, язык которых мы определили как принадлежащий семитам. Поселення трипільців і тюрків поділяв Дніпро, який, особливо в зимовий час, не міг бути непереборною перешкодою для сусідів, тому примітивна торгівля і культурний обмін між тюрками і трипільцями мали місце. Сліди трипільських впливів у сфері торгівлі виявляються серед слів, що мають значення «товар», «оплата», про які йшлося вище, пор. івр. davar "слово", "річ", "що-небудь" У трипільців могло існувати також слово * kemel , відповідне івр. gemel "відплатити", котре ми ставимо у відповідність чув. kěměl "срібло". Детальніше про все це можна прочитати в розділі Назви металів у індоєвропейських та тюркських мовах. Оскільки срібло виконувало функцію грошей, зміна значення цього слова у тюрків пов'язана з тим, що торгуючі сторони обходилися без перекладача і тому могли надавати тому самому предметові різні значення. Що для одних було просто платою, то для інших приймало конкретне значення срібла. Це слово у булгарів запозичили італіки і використовували його для назви срібного посуду, зокрема, срібних блюд (лат. caměl-la "тарілка для супу").

Ще одним словом, що мало значення "плата, ціна" і запозиченим тюрками у трипільців, могло буть слово * demirz , котрому відповідає івр. demis "гроші". У сучасних тюркських мовах demir / temir має значення "залізо" і це викликає сумнів щодо можливості вживання заліза в якості засобу платежу при тому, що таку функцію виконувало срібло. До того ж на часи контактів тюрків з трипільцями залізо ще не було відоме. Однак можна припустити, що довгий час у тюрків гіпотетичне *demirz вживалося просто в загальному значенні цінного предмета і лише згодом, з появою перших залізних виробів, які, дійсно, представляли собою велику цінність, відбулася зміна значення. Можливо також, що це слово у тюрків спочатку прийняло значення "мідь", оскільки після появи міді вона теж могла виконувати функцію грошей меншої номінальної вартості.

Цей більш доступний і придатний для різних побутових виробів метал був знайдений в процесі пошуків в природі благородних металів, з якими він часто є сусіднім в покладах. Переваги міді і пізніше бронзи, які заміняли камінь у знаряддях праці, були оцінені людьми дуже швидко, але добути метали з надр землі було можна не скрізь. Тому потреба в них забезпечувалася обміном на інші товари. Населення місць багатих на поклади міді починає спеціалізуватися на її видобутку для вигідного обміну. У Східній Європі таким місцем стали Карпати:

Мідний вік характеризувався оформленням Балкано-Карпатської металургійної провінції. Ця система споріднених виробничих вогнищ охоплювала гірничо-металургійні центри Північних Балкан і Карпат, де локалізувалися надзвичайно яскраві енеолітичні землеробсько-скотарські культури Гумельниця-Кораново, Ванч-Плочник, Тисаполгар-Бодрогкерестур, Петрешть та ін. Широко відома трипільська культура на південному заході СРСР була лише східною провінцією цього блоку і не знала власної металургії: її майстри користувалися привізною міддю. З часу формування провінції значна частка продукції з Балкано-Карпатських центрів відправляється далі на схід в східноєвропейську степ-лісостеп (Черных, Е.Н., Кузьминых С.В. и др. 1990, 136)

Зрозуміло, що у функції грошей могли виступати злитки металу певної ваги. Археологія поки не має даних, коли з'явилися ваги в Східній Європі, але про можливість їх існування є туманні відомості в лінгвістиці. Наприклад мар. пундо "гроші" відповідає д.-анг. pund "фунт, міра ваги". Можливо, це слово потрапило марійцям через мордву, в мовах якої є пандомс "платити", пандома "плата", запозичені у англосаксів. Подібні слова є і в інших германських мовах. Вважається, що це ранні запозичення з латинської, де є pondō "фунт" і pondus «вага» (Kluge Friedrich, 1989, 542). Однак марійське слово найближче до латинським слів і, якщо не знайдеться іншого пояснення, його етимології, то його появу можна відносити до тих часів, коли італіки ще проживали в Європі.

Формування числівників в різних мовах також може пролити певне світло на деякі деталі міжплемінний торгівлі. Наприклад, загальну індоєвропейську праформу для числівника десять відновлюють як *deќm. Її можна пов'язати в давньотюркским *dekim "багато", підставою для існування якої є наявність в давньотюркськый мові слова tekim "багато, безліч". Очевидно, в процесі міжплемінний торгівлі тюркське слово із загальним значенням прийняло у індоєвропейців значення більш конкретне. Фін. *deksan "десять", присутнє в словах kahdeksan "вісім" і yhdeksän "дев'ять" можна пов'язувати з тюркськими числівниками doksan / tuksan "дев'яносто". Якийсь час в тюркських мовах слова типу toquz і on / un були синонімами, що означали "десять". Тоді слова doksan і tuksan можна пояснити як "десять десятків", що при торгівлі десятками одиниць товару (наприклад, шкурок) могло сприйматися фінськими народами просто як «десять» і в такому розумінні тюркське слово увійшло в західні фінські мови. Те, що торгівля йшла десятками підтверджує також заміна в східнослов'янських мовах д.-слов četyredesętĭ словом сорок, запозиченим у давніх булгарів, доказом чому є чув. хĕрĕх "сорок". Відомо, що чотири десятки дрібного товару сприймалося як певна торгова одиниця, а саме у східних слов'ян – "зв'язка соболиних шкур" (Фасмер Макс, 1971, 722). Очевидно, саме така кількість шкурок була необхідно для виготовлення соболиної шуби. Детальніше про все це можна прочитати в розділі До основ утворення числівників в ностратичних мовах.

В даній роботі в загальних рисах накидана схематична картина торгових відносин на території Східної Європи, в основному прилеглої до Північного Причорномор'я. Однак немає сумніву, що існували торговельні зв'язки між племенами Прибалтики, Поволжя і Приуралля. Волгою і вздовж берегів Каспійського моря повинен був існувати торговий шлях у напрямку до Середньої Азії. Поки лінгвістичних даних для розгляду цієї теми недостатньо, оскільки недостатньо точно відомий етнічний склад населення цих регіонів.